"Генеральному секретареві внутрішніх справ. Прошу звертати увагу на то, що поляки хочуть "самоопределити" до свого королевства Берестинську землю. Нихто так, як поляки, завши кричали, що рдорвали на куски їх рідний край. І тепер тиї сами поляки хочуть одобрати кусок тіла України. Якої вони мають право? Може там, в Берестинській землі, живе більш людей їх нації? Ні, там живе поляків тілько жмінька. Мні которий родився там, добре звісно, що всі сільськи люде теї землі — україньці. Мова у їх волиньсько-українська. Тілько пани і добрий процент міських людей (католіків) говорять на польській мові. Тиї же міськи католіки розуміють українську мову і говорять з україньцями по україньському. А де-якиї семьї і до гетиї пори в дома говорять по україньському. Єсть і в сьолах католіки, но вельми їх мало; рідна їх мова — україньська. Но польську не всі вміють говорити. Я і мої товариши, біженьці з Берестинської землі, просимо Генеральний Секретаріят не дозволити того, щоб наш Рідний Край достався полякам. Просимо ми за тих нищясних біженьців, котори живуть в Калужській губерні і ждуть чясу, щоб можна було вернутись до дому, на свою рідну Україну, а не в Польщу. Бути підбаним Польщи — борони, Боже. Ще там довго будуть керувати тілько одни пани, як вони до гетиї пори керують в Галиції. Ми просимо Генеральний Секретаріят не оставити нас; просимо приняти наш Край до Великої України. Просимо тепер же включити Берестинський і Кобриньський повіти Гродиньської губерні, а также частину Більського, Пружаньського і наветь невелику частину Слонімського повіту, де є більшість населення україньська.