Дай мені руку — і підемо
вуличками старого Києва,
бо лише взимку так сильно
руки шукають рук.
Аттила Могильний
І ось ми в місті, де рік за роком жила, навчалась та об’єднувалась зі спільною метою українська інтелігенція. Тут зародився рух шістдесятництва. Тут розвивалися різні мистецькі течії, як-от Київська школа неокласиків — а в ній, окрім відомого усім "Ґрона п’ятірного" (Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт, Максим Рильський), було ще близько 40 творців українського слова.
Нумо разом із поетами регіону досліджувати контури Київщини.
Прекрасний Києве на предковічних горах!
Многострадальному хвала тобі, хвала!
Хай на просторищах, де смерть, як ніч, пройшла,
Воскресне день життя і весен неозорих!
Першим слід розповісти про поета, якому вдалося уникнути репресій каральної радянської системи, — про Максима Рильського. Він, як і більшість тогочасних поетів, зазнавав критики від радянської влади й за свої погляди якось таки потрапив до в’язниці. Та зрештою з бунтівного неокласика Максим Тадейович став радянським поетом — був двічі лауреатом Сталінської премії, депутатом Верховної Ради УРСР. (Подейкують, що таким різким перемінам в житті посприяв Остап Вишня.)
Улюбленими темами для віршів до перетворення на радянського поета у Рильського були теми природи та людських почуттів.
Максим Рильський також був одним з київських неокласиків, і єдиним, хто пережив репресії радянської влади.
Живе і творить дотепер у Києві неперевершена Ліна Костенко. Жінка, майстерність слова якої сколихує нутрощі. Цікавим є те, що її поезія попри страшні радянські часи ніколи не була пропартійною. Вона була всеохопною: мотиви віршів варіюються від людських почуттів до долі України.
Я виросла у Київській Венеції.
Цвіли у нас під вікнами акації.
А повінь прибувала по інерції
і заливала всі комунікації.
Народилася майбутня поетка у місті Ржищеві в сім’ї інтелігенції. Пізніше родина переїхала в селище на Трухановому острові, який жінка поетично охрестила "Київською Венецією" у своєму вірші. За своє життя вона пройшла багато переламних подій, серед яких жахи Другої світової та погром друзів-шістдесятників. Радянська влада забрала в поетки не лише можливість друкувати свої вірші, вступити до престижного університету, а й батька.
Напевно, найбільшим співцем Києва з переліку є Аттила Могильний. Поет, чиї рядки огортають місто невимовною любов’ю з кожною наступною сторінкою збірки. В його творчості Київ постає центральною темою багатьох віршів. Поет належить до вісімдесятників. Народився 1963 року в Києві. Як це часто було у відомих поетів, Аттила здобув освіту філолога. Де навчався, там потім і викладав — у Київському національному університеті імені Т. Г. Шевченка.
Помер у віці 44 років уві сні.
Оскільки роками Київ чарував не лише мешканців міста, а й гостей регіону, його можемо побачити й у віршах митців з інших регіонів. Наприклад, у Стуса.
За мною Київ тягнеться у снах.
Зелена глиця і темнава червінь
достиглих черешень. Не зрадьте, нерви:
попереду — твій край, твій крах, твій прах.
Дай віри, Києве! Моє життя!
Білоколонний, ти наснився ніби,
Як вітражів багатобарвні шиби.
А у листі до Євгена Сверстюка Стус писав: «Київ мене приголомшив. Із нього вирвано серце серця — бачу закривавлені груди співочого, веселого, дурнувато-божевільного града».
#поетична_подорож
авторка допису: @conceptual_artist
авторка ілюстрації: @semechkasenya
