kann 🫐
07.05.202502:09
мені здається, я щас після цього місяця артблоку як візьму перо і як переміняю 90% стилю, аж сам ахуєю.
Reposted from:
мегарест | маргарет з'їла булку. 🫦
28.04.202509:22
сьогодні через влучання шахеда дім сусідки моєї однокласниці, згорів і ось що від нього залишилося. цей пост нагадування що росіяни не мають права на спокійне життя. в принципі, не мають право на життя.
банка щоб їм допомогти копійкою:
https://send.monobank.ua/jar/5JMTQKKDEX
збір крові для інших постраждалих:
https://t.me/donorua/251
поширюйте, будь ласка.
банка щоб їм допомогти копійкою:
https://send.monobank.ua/jar/5JMTQKKDEX
збір крові для інших постраждалих:
https://t.me/donorua/251
поширюйте, будь ласка.
22.04.202522:01
нарешті норм перо для скетчолайну.
21.04.202523:37
не жартую про піріод блад не жартую про піріод блад.
20.04.202511:56
07.05.202501:02
на каналі пусто, адмін в дєпрє і дедлайнах, держіть поки таке брудненьке.
26.04.202516:25
спроба вийти з артблоку і депресняка.
22.04.202522:00
🥹
20.04.202500:27
15.04.202514:14
неочікувано адміна ножем в спину ударило дохуя роботи, адмін вимушено бере паузу від малювання на пару тижнів. артблок таємно і підступно скоопєрірувався з реальним життям.
24.04.202515:50
21.04.202523:59
я вже цю картінку в третьому фендомі перемальовую і ніяк не намалюю. хоча дік на монстросіті кріпі штукі встає міцно як завжди.
19.04.202515:46
13.04.202517:39
в цій хаті артблок або інші види кризи намагаються лупашити в обличчя.
22.04.202522:02
руки трясуться як у 80річного діда кста. вражаюче, я стресую. дайте чільнуть з роботою, я малювать не можу 💔💔
21.04.202523:38
до речі тепер мені хочеться в зін по файдеям, але я не знаю, чи я матиму час. і це взагалі іно.
як працюють зіни взагалі, чо від мене треба? я можу просто намалювать картінку, кинуть їм, і вони чо хочуть то роблять?
як працюють зіни взагалі, чо від мене треба? я можу просто намалювать картінку, кинуть їм, і вони чо хочуть то роблять?
20.04.202511:57
тупой і єщьо тупєє але я фізично не можу не взяти перо раз в тиждень, тому якісь почиркушки по приколу є.
Reposted from:
акваріум( хуй там плавав)
19.04.202515:46
Квіти посаджені ніжними руками повелительки мертвих не пахнуть, але Мідей все одно прикриває очі, вдаючи що річка мертвих шумить, а великі фіолетово-рожеві суцвіття мають ніжний, солодкий аромат. Світ неживих зустрічає його холодними обіймами та м'яким поглядом Касторіс - тисяча незмінних дзеркал що відображають породження темряви та безумства які заражають кожний шар реальності, не залишаючи жодного місця крім Стіксії для відпочинку.
Вниз, вниз, вниз за рікою.
Ніч у покоях де править кінець життя завжди молода, наче знак що більшість душ опиняються тут зарано і Мідей не виключення, навіть якщо він валиться у квіткові поля втомленим наче старець, від років боротьби, з слабкою посмішкою та довгим розпущеним волоссям. Кроки Касторіс тихі, як і світ навколо, адже мертвих не повинно щось тривожити, жоден звук не сміє пробудити душі навколо що сплять, дрімають марячи про щасливе життя, де їх дорогі люди нарешті переступлять поріг будинку.
— Лорд Файнон так і не був знайдений? — голос дівчини схожий на звук вітру і з ним колихають голівками квітки, повертаються наче до сонця.
Мідей мовчить, лише дивиться у безкрайній горизонт полів всіяних сплячими духами та метеликами з золотої крові, які кружляють над їх головами, сідають, невідчутні, на тіла. Титан Смерті більше нічого не каже, лише присідає поряд з його тілом. Він знає що вона побачить — шрами і ще свіжі рани, розкроєні, широкі порізи від стріл та списів більше не болять, не залишаючи за собою навіть примарного спогаду про відчуття.
Її присутність заспокоює, змушує повіки ставати важче, спокушає відпочити хоча б на хвильку серед пурпурового моря пелюсток. Мідей позіхає, прикриваючи долонею в пошкоджених латах рота і влаштовується зручніше, сяючий мідний лев серед ягнят, який прийняв свою долю. Місячне сяйво поглядає на них з жалем — молоді та ніжні душі вимушені відмовитися від солодкого нектару життя так рано, замість цього ковтаючи гірке та металеве на смак горе.
— Не буди мене, залиш... тут... щоб зустрів його у мріях — говорить чоловік, уже засинаючи, молячи себе не думати про наповнені непролитими сльозами очі Касторіс та зникаюче відчуття обіймів, останнього тепла перед вічним холодом.
Файнон посміхається та тягне його за руку вперед, вічно нестримний у своїй цікавості, він надуває губи, виглядаючи наче ображений пес якщо Мідей відмовить. Ера процвітання зупинила час у достатку та вічному літі, але їх обох морозить, кусає холодом під час дотиків під сумними, всезнаючими поглядами Касторіс та Аґлаї.
Вниз, вниз, вниз за рікою.
Ніч у покоях де править кінець життя завжди молода, наче знак що більшість душ опиняються тут зарано і Мідей не виключення, навіть якщо він валиться у квіткові поля втомленим наче старець, від років боротьби, з слабкою посмішкою та довгим розпущеним волоссям. Кроки Касторіс тихі, як і світ навколо, адже мертвих не повинно щось тривожити, жоден звук не сміє пробудити душі навколо що сплять, дрімають марячи про щасливе життя, де їх дорогі люди нарешті переступлять поріг будинку.
— Лорд Файнон так і не був знайдений? — голос дівчини схожий на звук вітру і з ним колихають голівками квітки, повертаються наче до сонця.
Мідей мовчить, лише дивиться у безкрайній горизонт полів всіяних сплячими духами та метеликами з золотої крові, які кружляють над їх головами, сідають, невідчутні, на тіла. Титан Смерті більше нічого не каже, лише присідає поряд з його тілом. Він знає що вона побачить — шрами і ще свіжі рани, розкроєні, широкі порізи від стріл та списів більше не болять, не залишаючи за собою навіть примарного спогаду про відчуття.
Її присутність заспокоює, змушує повіки ставати важче, спокушає відпочити хоча б на хвильку серед пурпурового моря пелюсток. Мідей позіхає, прикриваючи долонею в пошкоджених латах рота і влаштовується зручніше, сяючий мідний лев серед ягнят, який прийняв свою долю. Місячне сяйво поглядає на них з жалем — молоді та ніжні душі вимушені відмовитися від солодкого нектару життя так рано, замість цього ковтаючи гірке та металеве на смак горе.
— Не буди мене, залиш... тут... щоб зустрів його у мріях — говорить чоловік, уже засинаючи, молячи себе не думати про наповнені непролитими сльозами очі Касторіс та зникаюче відчуття обіймів, останнього тепла перед вічним холодом.
Файнон посміхається та тягне його за руку вперед, вічно нестримний у своїй цікавості, він надуває губи, виглядаючи наче ображений пес якщо Мідей відмовить. Ера процвітання зупинила час у достатку та вічному літі, але їх обох морозить, кусає холодом під час дотиків під сумними, всезнаючими поглядами Касторіс та Аґлаї.
13.04.202517:36
сук, мене так розчаровують малюнки останні, що я тупо хочу малювати ще, допоки нарешті хоч одна робота мене не влаштує достатньо, щоб взяти павзу ментальну. оце грінд.
Shown 1 - 24 of 110
Log in to unlock more functionality.