Blogs
RomPonomarenko
Blogs
08.05.202507:52
Головна інтрига – чи атакує завтра Україна Москву під час параду, чи ні? В останні дні навколо цього питання вірує справжній інформаційний шторм, нагадало навіть такі ж самі гучні заяви перед «контрнаступом Залужного» в 2023 році. Для противника все це не є секретом, недарма для прикриття своєї столиці росіяни стягнули максимум сил ППО, серйозно оголивши інші напрямки.
Проблема цієї інформаційної шумихи в тому, що вона, по суті, спалює мости і не залишає простору для маневру. Наприклад, якщо завтра ніякого удару по Москві не відбудеться, то принаймні частка українського суспільства буде розчарована, а в РФ оголосять про чергову «перемогу». Навіть якщо одночасно українські БПЛА перетворять на попіл чергові воєнні склади чи нафтосховищі в інших регіонах, це все одно в очах суспільства буде важити менше, ніж детонація касетних боєприпасів з наших БПЛА на забитій победобесним російським істеблішментом Червоній площі.
В цій ситуації навіть якщо наліт відбудеться, але буде відбитий десь на підступах, тобто на Червону площу не впаде жодний дрон, то у нас все одно будуть задоволені, бо принаймні спробували.
Ну а якщо відкинути емоції і мислити логічно, то головним «оберегом» параду в Москві буде не російське ППО, а присутність на ньому товариша Сі Цзіньпіна. Бо навряд чи Україна захоче псувати стосунки з Китаєм, ставлячи під загрозу життя їхнього лідера, особливо в умовах невизначеності в стосунках США.
Проблема цієї інформаційної шумихи в тому, що вона, по суті, спалює мости і не залишає простору для маневру. Наприклад, якщо завтра ніякого удару по Москві не відбудеться, то принаймні частка українського суспільства буде розчарована, а в РФ оголосять про чергову «перемогу». Навіть якщо одночасно українські БПЛА перетворять на попіл чергові воєнні склади чи нафтосховищі в інших регіонах, це все одно в очах суспільства буде важити менше, ніж детонація касетних боєприпасів з наших БПЛА на забитій победобесним російським істеблішментом Червоній площі.
В цій ситуації навіть якщо наліт відбудеться, але буде відбитий десь на підступах, тобто на Червону площу не впаде жодний дрон, то у нас все одно будуть задоволені, бо принаймні спробували.
Ну а якщо відкинути емоції і мислити логічно, то головним «оберегом» параду в Москві буде не російське ППО, а присутність на ньому товариша Сі Цзіньпіна. Бо навряд чи Україна захоче псувати стосунки з Китаєм, ставлячи під загрозу життя їхнього лідера, особливо в умовах невизначеності в стосунках США.
06.05.202510:30
Черговий ролик ЗСУ для рекрутингу молоді. Недалеко пішов від попередніх, тих що про 15 625 чизбургерів, 185 років преміум-підписки на нетфлікс та інше з той же опери. Сутність в тому, що у нас війну продовжують продавати (а в даному випадку це сама продаж) як якусь веселу розвагу для молоді, з купою плюшок і приємних бонусів. Але бачимо, що це не дуже працює – за даними ВВС за три місяці контракти уклали лише 400 добровольців 18-25 років.
24.04.202508:56
Міністр МВС Клименко сьогодні заявив, що Україна немає такої кількості ППО, щоб збивати стільки ракет та «шахедів». Враховуючи розвиток ситуації, і обсяги поставок з-за кордону, то розуміємо, що і далі не буде мати.
Виробництво «шахедів» в РФ йде промисловими масштабами, вони постійно технічно вдосконалюються. Утім найгірше те, що росіяни вдосконалюють і тактику їхнього застосування. Зараз «шахеди» зазвичай наближаються до цілі на висоті 2-2,5 км, де їх не досягає кулеметний вогонь МВГ (кількість яких і так скорочена), після чого швидко пікірують на ціль – зупинити їх в цей момент може лише якесь диво. Чимось нагадує німецьку тактику застосування пікірувальників «Штука» в Другу світову, навіть характерний звук присутній.
В Другу світову союзники килимовими бомбардуваннями цивільних міст намагалися підірвати волю німецького народу до спротиву. Ініціатором був маршал королівських ВПС Артур Гарріс. В комплексі з успіхами на землі це дало результат. В 1945 році більшість міст Рейха були перетворені на руїни, а їхнє населення апатично дивилося на американські чи британські танки, які їхали по їхнім вулицям. Навіть ефективного руху спротиву не виникало, настільки цивільні німці втомилися від війни та її негараздів, одним з яких були майже цілодобові сигнали повітряних тривог.
Бачимо, що РФ зараз запозичують тактику маршала Гарріса, звісно, з урахуванням нинішньої специфіки. Протистояти цим нальотам ми вже не спроможні, а нарощування ударів в перспективі може взагалі привести до непередбачуваних негативних наслідків. Тому від керівництва країни потрібні рішення і дії, максимально швидко.
Виробництво «шахедів» в РФ йде промисловими масштабами, вони постійно технічно вдосконалюються. Утім найгірше те, що росіяни вдосконалюють і тактику їхнього застосування. Зараз «шахеди» зазвичай наближаються до цілі на висоті 2-2,5 км, де їх не досягає кулеметний вогонь МВГ (кількість яких і так скорочена), після чого швидко пікірують на ціль – зупинити їх в цей момент може лише якесь диво. Чимось нагадує німецьку тактику застосування пікірувальників «Штука» в Другу світову, навіть характерний звук присутній.
В Другу світову союзники килимовими бомбардуваннями цивільних міст намагалися підірвати волю німецького народу до спротиву. Ініціатором був маршал королівських ВПС Артур Гарріс. В комплексі з успіхами на землі це дало результат. В 1945 році більшість міст Рейха були перетворені на руїни, а їхнє населення апатично дивилося на американські чи британські танки, які їхали по їхнім вулицям. Навіть ефективного руху спротиву не виникало, настільки цивільні німці втомилися від війни та її негараздів, одним з яких були майже цілодобові сигнали повітряних тривог.
Бачимо, що РФ зараз запозичують тактику маршала Гарріса, звісно, з урахуванням нинішньої специфіки. Протистояти цим нальотам ми вже не спроможні, а нарощування ударів в перспективі може взагалі привести до непередбачуваних негативних наслідків. Тому від керівництва країни потрібні рішення і дії, максимально швидко.
11.04.202508:05
9 квітня в CNN вийшла чергова стаття про нашу війну. Серед іншого, там озвучено намір росіян зайти на Дніпропетровщину. І зазначено, що «це буде перший новий український регіон, який потрапить під часткову російську окупацію через три роки після початку великої війни». Показово, що віри в те, що ЗСУ зможуть зупинити росіян в автора статті немає.
Не менш цікаве наведене в статті зауваження британського аналітика Ніка Рейнольдса. Він зазначив, що хоча темпи просування армії РФ за останні місяці істотно знизилися, це не значить, що Росія зазнає невдач. За його словами мета РФ на нинішньому етапі війни: «виснаження, і це негайна задача. Мета – убити людей, знищити обладнання, висмоктувати ресурси, збанкрутувати українську державу та зламати її волю до боротьби». А свої територіальні претензії РФ задовільнить на перемовинах, які прийдуть після цього.
Паралельно з цим армія РФ нарощує дії на інших напрямках, з очевидною метою відтягнути туди українські резерви. Зокрема, поразка на Курщині призвела до вторгнення ворога на Сумщину, де противник зараз вклинився на ділянці в глибину 7 км і в ширину 25, з чотирма населеними пунктами. Як каже один з українських військових в інтерв’ю ВВС, одна з цілей ворога – «це створити оточення чи напівоточення Сум».
Ну і фоном нова українська буденність: майже щонічні терористичні атаки великих українських міст російськими «шахедами», які підкріплені ударами балістики. Зупинити ці атаки наше ППО наразі не здатні.
При цьому сподівань на «перемир’я Трампа» вже немає – перш за все тому, що жодна зі сторін конфлікту в цьому перемир’ї де-факто не було зацікавлена. Зараз вже чітко видно, що адміністрація Білого дому поступово втрачає до нас інтерес, зосередившись на торгових війнах з Китаєм і внутрішніх економічних проблемах. Навіть про «угоду про корисні копалини» вже мало хто згадує, хоча формально обидві сторони продовжують заявляти, що зацікавлені в її підписанні. Проте неприховані перемовини з РФ, деталі яких особливо не розкриваються, американці продовжують.
При цьому ситуація не є критичною, бо Україна має засоби і можливості для стабілізації ситуації, як на фронті, так і в міжнародних стосунках. Принаймні поки що.
Не менш цікаве наведене в статті зауваження британського аналітика Ніка Рейнольдса. Він зазначив, що хоча темпи просування армії РФ за останні місяці істотно знизилися, це не значить, що Росія зазнає невдач. За його словами мета РФ на нинішньому етапі війни: «виснаження, і це негайна задача. Мета – убити людей, знищити обладнання, висмоктувати ресурси, збанкрутувати українську державу та зламати її волю до боротьби». А свої територіальні претензії РФ задовільнить на перемовинах, які прийдуть після цього.
Паралельно з цим армія РФ нарощує дії на інших напрямках, з очевидною метою відтягнути туди українські резерви. Зокрема, поразка на Курщині призвела до вторгнення ворога на Сумщину, де противник зараз вклинився на ділянці в глибину 7 км і в ширину 25, з чотирма населеними пунктами. Як каже один з українських військових в інтерв’ю ВВС, одна з цілей ворога – «це створити оточення чи напівоточення Сум».
Ну і фоном нова українська буденність: майже щонічні терористичні атаки великих українських міст російськими «шахедами», які підкріплені ударами балістики. Зупинити ці атаки наше ППО наразі не здатні.
При цьому сподівань на «перемир’я Трампа» вже немає – перш за все тому, що жодна зі сторін конфлікту в цьому перемир’ї де-факто не було зацікавлена. Зараз вже чітко видно, що адміністрація Білого дому поступово втрачає до нас інтерес, зосередившись на торгових війнах з Китаєм і внутрішніх економічних проблемах. Навіть про «угоду про корисні копалини» вже мало хто згадує, хоча формально обидві сторони продовжують заявляти, що зацікавлені в її підписанні. Проте неприховані перемовини з РФ, деталі яких особливо не розкриваються, американці продовжують.
При цьому ситуація не є критичною, бо Україна має засоби і можливості для стабілізації ситуації, як на фронті, так і в міжнародних стосунках. Принаймні поки що.
28.03.202510:43
Згідно даних російських воєнних медиків, найбільш ефективним засобом ураження солдатів РФ в позиційній війні наразі є українські БПЛА:
- 75,5% – поранень окупанти зазнають від скидів та FPV-дронів;
- 20,5% – від артилерії;
- 4% – від стрілецької зброї.
Найбільше вражаються кінцівки – 58,2%. При цьому 73,3% поранень ворогом кваліфікуються як легкі, і десь половина поранених повертається до строю не покидаючи ЛБЗ. Тільки чверть евакуюється в тилові шпиталі. Завдяки атакам українських БПЛА по ворожій логістиці у фронтових районах середній час доставки пораненого російського солдата до шпиталю складає 14,5 годин.
Ці дані в жодному випадку не нівелюють значення піхоти, яка залишається основним елементом військової машини. Бо саме піхотинці фізично тримають позиції в обороні, і штурмують посадки та опорні пункти в наступі. БПЛА ж є допоміжним елементом ураження та стримання противника, хоча і надзвичайно ефективним.
- 75,5% – поранень окупанти зазнають від скидів та FPV-дронів;
- 20,5% – від артилерії;
- 4% – від стрілецької зброї.
Найбільше вражаються кінцівки – 58,2%. При цьому 73,3% поранень ворогом кваліфікуються як легкі, і десь половина поранених повертається до строю не покидаючи ЛБЗ. Тільки чверть евакуюється в тилові шпиталі. Завдяки атакам українських БПЛА по ворожій логістиці у фронтових районах середній час доставки пораненого російського солдата до шпиталю складає 14,5 годин.
Ці дані в жодному випадку не нівелюють значення піхоти, яка залишається основним елементом військової машини. Бо саме піхотинці фізично тримають позиції в обороні, і штурмують посадки та опорні пункти в наступі. БПЛА ж є допоміжним елементом ураження та стримання противника, хоча і надзвичайно ефективним.
14.03.202508:46
Попри публічні розмови про перемир’я, реальні дії обох протиборчих сторін демонструють зворотні наміри. Російські ДРГ атакують Сумську область практично по всьому кордону. Українська влада вже розпочала евакуацію цивільного населення з восьми населених пунктів Юнаківської та Миропільської громад.
У відповідь українські БПЛА завдали удару не просто по околицях, як бувало і раніше, а ледве не по самому центру Москви. Ну і атакували Туапсе, де знищили резервуар з бензином, викликавши пожежу на площі біля 1000 квадратних метрів.
Також, по обидва боки фронту лунає чимало заяв, що деякі командири не будуть дотримуватися перемир’я в випадку його оголошення. Хтось каже про це відкрито, хтось натяками, але сутність одна.
Як я і казав, зустріч росіян з американцями вчора завершилася безрезультатно. Як наслідок, адміністрація Трампа вже наклала додаткові обмеження на російський нафтовий, газовий та банківський сектори. Вони повинні унеможливити для РФ торгівлю енергоносіями, і мають бути відчутними для російської економіки [Звісно, все це кілька років тому міг зробити ще «вірний друг України» Байден, але чомусь запровадив «російський агент» Трамп]. Також ми отримаємо від США далекобійні ракети-бомби GLSDB. Вони замінять ATACMS, які закінчились в України, і дозволять вражати цілі на відстані до 161 км.
В цілому, Трамп продовжує тараном ламати всі перепони до миру в Україні, насаджуючи його будь-якою ціною, і не звертаючи жодної уваги на палке обурення з цього приводу в Україні, РФ та Європі.
У відповідь українські БПЛА завдали удару не просто по околицях, як бувало і раніше, а ледве не по самому центру Москви. Ну і атакували Туапсе, де знищили резервуар з бензином, викликавши пожежу на площі біля 1000 квадратних метрів.
Також, по обидва боки фронту лунає чимало заяв, що деякі командири не будуть дотримуватися перемир’я в випадку його оголошення. Хтось каже про це відкрито, хтось натяками, але сутність одна.
Як я і казав, зустріч росіян з американцями вчора завершилася безрезультатно. Як наслідок, адміністрація Трампа вже наклала додаткові обмеження на російський нафтовий, газовий та банківський сектори. Вони повинні унеможливити для РФ торгівлю енергоносіями, і мають бути відчутними для російської економіки [Звісно, все це кілька років тому міг зробити ще «вірний друг України» Байден, але чомусь запровадив «російський агент» Трамп]. Також ми отримаємо від США далекобійні ракети-бомби GLSDB. Вони замінять ATACMS, які закінчились в України, і дозволять вражати цілі на відстані до 161 км.
В цілому, Трамп продовжує тараном ламати всі перепони до миру в Україні, насаджуючи його будь-якою ціною, і не звертаючи жодної уваги на палке обурення з цього приводу в Україні, РФ та Європі.
07.05.202510:53
Стаття, до чергового російського "победобесія" на 9 травня, яке щороку в них набуває ще більше хворобливих форм
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/dezertiri-ta-ukhilianti-chervonoyi-armiyi-roman-ponomarenko/
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/dezertiri-ta-ukhilianti-chervonoyi-armiyi-roman-ponomarenko/
Reposted from:
Доцент знає
05.05.202506:01
✅ 11 років боротьби, перемог, зростання і розвитку.
Від загону із 63 добровольців до 1 корпусу НГУ «Азов».
З Днем Народження, найкращий підрозділ❗️
Від загону із 63 добровольців до 1 корпусу НГУ «Азов».
З Днем Народження, найкращий підрозділ❗️
23.04.202507:02
Сім пунктів мирного плану від США (в скобках мої коментарі):
1. Україна відмовляється від Криму [Україні прийдеться змінювати Конституцію];
2. Бойові дії зупиняються, РФ виводить війська з «двох невеликих територій» в Херсонській області, щоб Україна отримали судноплавний доступ в гирло Дніпра [виглядає фантастикою];
3. США скасовують санкції проти РФ [без коментарів];
4. Запорізька АЕС переходить під управління США, які починають енергетичну співпрацю з РФ [пропозиція не нова, але кілька тижнів тому РФ відмовила США в її реалізації, мовляв, ЗАЄС належить РФ і ніякої іншої країни там не буде].
5. Прямі перемовини між Україною і РФ, без гарантій США [неважко уявити, чим закінчяться ці перемовини після припинення бойових дій, скасування воєнного стану і демобілізації в Україні, зняття санкцій з РФ тощо].
6. Україна відмовляється від вступу в НАТО, але може вступити в ЄС [див. п.1].
7. Україна і США підписують угоду про корисні копалини [на думку Трампа це і буде головною гарантією подальшої безпеки України].
Важливо розуміти, що це перший варіант мирної угоди. Він навряд чи влаштує обидві сторони. Зокрема, Україні прийдеться вносити аж дві зміни в Конституцію, а РФ – жодної (потрібен хоча б якийсь паритет в цьому питанні – нинішнє НАТО все одно нежиттєздатне, і ми в майбутньому цілком можемо обійтися без нього).
Тому після офіційних обговорень і масової критики розпочнеться процес розробки нового сценарію, його обговорення і погодження. Швидко це не буде. Головним фактором, який буде впливати на його хід стане становище на полі бою. Той хто буде домінувати на фронті, буде диктувати умови миру. В історії, звісно, були зворотні прецеденти, наприклад, Російсько-Турецька війна 1877-1878 років. Проте зараз ініціатива і перевага на фронті призведе до здобуття або до звільнення територій (дивлячись з якого боку фронту дивитися), неминучим законодавчим змінам (хоча б в одній із країн) і підніме делікатне питанню збереження суверенітету (обоюдне).
1. Україна відмовляється від Криму [Україні прийдеться змінювати Конституцію];
2. Бойові дії зупиняються, РФ виводить війська з «двох невеликих територій» в Херсонській області, щоб Україна отримали судноплавний доступ в гирло Дніпра [виглядає фантастикою];
3. США скасовують санкції проти РФ [без коментарів];
4. Запорізька АЕС переходить під управління США, які починають енергетичну співпрацю з РФ [пропозиція не нова, але кілька тижнів тому РФ відмовила США в її реалізації, мовляв, ЗАЄС належить РФ і ніякої іншої країни там не буде].
5. Прямі перемовини між Україною і РФ, без гарантій США [неважко уявити, чим закінчяться ці перемовини після припинення бойових дій, скасування воєнного стану і демобілізації в Україні, зняття санкцій з РФ тощо].
6. Україна відмовляється від вступу в НАТО, але може вступити в ЄС [див. п.1].
7. Україна і США підписують угоду про корисні копалини [на думку Трампа це і буде головною гарантією подальшої безпеки України].
Важливо розуміти, що це перший варіант мирної угоди. Він навряд чи влаштує обидві сторони. Зокрема, Україні прийдеться вносити аж дві зміни в Конституцію, а РФ – жодної (потрібен хоча б якийсь паритет в цьому питанні – нинішнє НАТО все одно нежиттєздатне, і ми в майбутньому цілком можемо обійтися без нього).
Тому після офіційних обговорень і масової критики розпочнеться процес розробки нового сценарію, його обговорення і погодження. Швидко це не буде. Головним фактором, який буде впливати на його хід стане становище на полі бою. Той хто буде домінувати на фронті, буде диктувати умови миру. В історії, звісно, були зворотні прецеденти, наприклад, Російсько-Турецька війна 1877-1878 років. Проте зараз ініціатива і перевага на фронті призведе до здобуття або до звільнення територій (дивлячись з якого боку фронту дивитися), неминучим законодавчим змінам (хоча б в одній із країн) і підніме делікатне питанню збереження суверенітету (обоюдне).
03.04.202507:59
Кілька днів тому в New York Times вийшла цікава стаття, фрагменти з якої у нас широко обговорювали: «Партнерство: Таємна історія війни в Україні». Прочитати переклад можна тут.
Як на мене ключове в цій статті ось ці рядки:
"Та згодом партнерство дало тріщину — і хід війни змінився — на тлі суперництва, образ і розбіжностей у пріоритетах та підходах.
Іноді українці сприймали американців як надто владних і схильних до контролю — класичний образ поблажливих наставників. А американці подекуди не розуміли, чому українці не просто прислухаються до добрих порад.
Там, де американці зосереджувалися на виважених і досяжних цілях, вони бачили, як українці постійно прагнули до великої перемоги — яскравої, блискучої нагороди.
Українці ж, зі свого боку, часто сприймали американців як тих, хто їх стримує. Вони хотіли здобути повну перемогу у війні. Американці теж поділяли цю надію, але насамперед прагнули переконатися, що українці її не втратять.
Із набуттям більшої автономії в межах партнерства українці дедалі частіше приховували свої наміри. Вони постійно дратувалися через те, що американці не могли або не хотіли надати всю необхідну зброю та обладнання.
Американців, у свою чергу, обурювали, на їхню думку, надмірні вимоги українців, а також небажання Києва робити політично ризиковані кроки для посилення своїх значно менш чисельних сил".
Тобто з самого початку війни у нас з партнерами не було ні спільної стратегії, ні спільного бачення. І найголовніше – не було розуміння, чого саме прагнуть партнери, бо явно не тотальної перемоги України. Тому більшість часу ми розмовляли з ними «різними мовами». І винні тут обидві сторони. Наприклад, тодішній адміністрації Байдена всі три роки війни закидали повну відсутність стратегії стосовно України. Проте і українська сторона не змогла донести свою точку зору, очевидно, виходячи з нашого традиційного світосприйняття «нам всі винні». Тому, коли щось йшло не так, виставляли (і виставляємо зараз) крайніми саме партнерів.
Так війни не виграються. Проте є певні надії, що зараз щось зміниться.
Як на мене ключове в цій статті ось ці рядки:
"Та згодом партнерство дало тріщину — і хід війни змінився — на тлі суперництва, образ і розбіжностей у пріоритетах та підходах.
Іноді українці сприймали американців як надто владних і схильних до контролю — класичний образ поблажливих наставників. А американці подекуди не розуміли, чому українці не просто прислухаються до добрих порад.
Там, де американці зосереджувалися на виважених і досяжних цілях, вони бачили, як українці постійно прагнули до великої перемоги — яскравої, блискучої нагороди.
Українці ж, зі свого боку, часто сприймали американців як тих, хто їх стримує. Вони хотіли здобути повну перемогу у війні. Американці теж поділяли цю надію, але насамперед прагнули переконатися, що українці її не втратять.
Із набуттям більшої автономії в межах партнерства українці дедалі частіше приховували свої наміри. Вони постійно дратувалися через те, що американці не могли або не хотіли надати всю необхідну зброю та обладнання.
Американців, у свою чергу, обурювали, на їхню думку, надмірні вимоги українців, а також небажання Києва робити політично ризиковані кроки для посилення своїх значно менш чисельних сил".
Тобто з самого початку війни у нас з партнерами не було ні спільної стратегії, ні спільного бачення. І найголовніше – не було розуміння, чого саме прагнуть партнери, бо явно не тотальної перемоги України. Тому більшість часу ми розмовляли з ними «різними мовами». І винні тут обидві сторони. Наприклад, тодішній адміністрації Байдена всі три роки війни закидали повну відсутність стратегії стосовно України. Проте і українська сторона не змогла донести свою точку зору, очевидно, виходячи з нашого традиційного світосприйняття «нам всі винні». Тому, коли щось йшло не так, виставляли (і виставляємо зараз) крайніми саме партнерів.
Так війни не виграються. Проте є певні надії, що зараз щось зміниться.
27.03.202508:53
Вчора глава польського Бюро нацбезпеки Даріуш Луковський заявив, що запасів боєприпасів у Польщі вистачить лише на 1-2 тижні бойових дій. Потім додав, що поки триває війна в Україні загроза постійно відтерміновується, і Польща щодня «нарощує свій потенціал».
Дійсно, Польща готується до війни, активно закуповуючи озброєння, зокрема сучасні танки, рахунок яких вже йде на сотні. З боєприпасами вони теж щось вирішать. Проте головним ресурсом в будь-якій війні залишається людський. І в Польщі це чудово розуміють.
7 березня Дональд Туск оголосив про намір уряду до кінця року запровадити модель військової підготовки для кожного дорослого чоловіка в Польщі на випадок війни. Днями в Польщі пройшло опитування, в якому респондентів запитували, чи були б вони зацікавлені пройти такий вишкіл. Ось результати:
«Ствердно відповіли 35%, з яких 14% сказали, що однозначно зацікавлені, і 21% – скоріше зацікавлені.
Водночас 54% сказали, що не планують йти на навчання, з яких 33% "точно ні", і 21% "скоріше ні".
Серед опитаних чоловіків однозначну зацікавленість у вишколі висловили 18% і 23% сказали, що подумають над участю.
Серед жінок однозначно ствердну відповідь дали 10%.
За віковими групами, найбільша частка охочих з’їздити на вишкіл – серед 50-59 річних».
В принципі особливо не дивує. Згідно опитування в грудні 2023 року, лише 15,7% поляків були готові захищати свою країну у випадку нападу Росії. До того ж, занадто балувана сучасна європейська молодь у масі своїй не готова до викликів, і тим більше – до самопожертви. Проте, приклад Польщі в цьому плані особливо цікавий. Ця країна має давні патріотичні традиції, розвинуту систему патріотичного виховання, а держава активно популяризує польську героїчну історію. Проте на молодь все це не справляє особливого враження, а готуватися до війни прагнуть люди 50-59 років, які ще пам’ятають «комуністичний табір».
Загалом, якщо Європа прагне готуватися до війни з РФ, то їй потрібно перш за все перелаштовувати внутрішню політику та підходи до виховання молоді.
Дійсно, Польща готується до війни, активно закуповуючи озброєння, зокрема сучасні танки, рахунок яких вже йде на сотні. З боєприпасами вони теж щось вирішать. Проте головним ресурсом в будь-якій війні залишається людський. І в Польщі це чудово розуміють.
7 березня Дональд Туск оголосив про намір уряду до кінця року запровадити модель військової підготовки для кожного дорослого чоловіка в Польщі на випадок війни. Днями в Польщі пройшло опитування, в якому респондентів запитували, чи були б вони зацікавлені пройти такий вишкіл. Ось результати:
«Ствердно відповіли 35%, з яких 14% сказали, що однозначно зацікавлені, і 21% – скоріше зацікавлені.
Водночас 54% сказали, що не планують йти на навчання, з яких 33% "точно ні", і 21% "скоріше ні".
Серед опитаних чоловіків однозначну зацікавленість у вишколі висловили 18% і 23% сказали, що подумають над участю.
Серед жінок однозначно ствердну відповідь дали 10%.
За віковими групами, найбільша частка охочих з’їздити на вишкіл – серед 50-59 річних».
В принципі особливо не дивує. Згідно опитування в грудні 2023 року, лише 15,7% поляків були готові захищати свою країну у випадку нападу Росії. До того ж, занадто балувана сучасна європейська молодь у масі своїй не готова до викликів, і тим більше – до самопожертви. Проте, приклад Польщі в цьому плані особливо цікавий. Ця країна має давні патріотичні традиції, розвинуту систему патріотичного виховання, а держава активно популяризує польську героїчну історію. Проте на молодь все це не справляє особливого враження, а готуватися до війни прагнуть люди 50-59 років, які ще пам’ятають «комуністичний табір».
Загалом, якщо Європа прагне готуватися до війни з РФ, то їй потрібно перш за все перелаштовувати внутрішню політику та підходи до виховання молоді.
13.03.202509:26
На фоні фактичного колапсу оборони ЗСУ в Курській області про «сильну переговорну позицію» ніхто вже не згадує. Бо її наразі просто нема. Тому заяви про підтримку Україною пропозиції США про 30-денє перемир’я в глобальному плані виглядають гнітюче.
Утім, від України в цьому питанні мало що залежить. Ключовою є позиція РФ, де всі «яструби» виступають категорично проти перемир’я. Різка зміна становища в Курській області також грає на боці нашого ворога – це ті самі «успіхи російської зброї», які їхня пропаганда буде тепер регулярно показати американцям.
Тому сьогоднішні перемовини між США та РФ результативними не будуть. І ближнім часом Трампу прийдеться силоміць «примушувати» Путіна «до миру». Як Трамп зробив це з Україною всі вже побачили. Тепер подивимося, що будуть робити з РФ.
На рахунок гіпотетичного перемир’я – очевидно, що обидві сторони використають його для нарощування сил і зміцнення своїх позицій, і для подальшого відновлення бойових дій при першій ліпшій нагоді. Якщо воно буде, звісно.
Утім, від України в цьому питанні мало що залежить. Ключовою є позиція РФ, де всі «яструби» виступають категорично проти перемир’я. Різка зміна становища в Курській області також грає на боці нашого ворога – це ті самі «успіхи російської зброї», які їхня пропаганда буде тепер регулярно показати американцям.
Тому сьогоднішні перемовини між США та РФ результативними не будуть. І ближнім часом Трампу прийдеться силоміць «примушувати» Путіна «до миру». Як Трамп зробив це з Україною всі вже побачили. Тепер подивимося, що будуть робити з РФ.
На рахунок гіпотетичного перемир’я – очевидно, що обидві сторони використають його для нарощування сил і зміцнення своїх позицій, і для подальшого відновлення бойових дій при першій ліпшій нагоді. Якщо воно буде, звісно.
07.05.202506:59
«Індія напала на Пакистан!» Очікування на відео. Реальність – низка ракетних ударів по «базам терористів» на території Кашміру, який індуси вважають своїм, а пакистанці – незалежною державою «Азад Кашмір». Обидві сторони обмінялися ударами, і палкими заявами, але на тому і все.
Загалом це ще «вічний конфлікт» на кшталт Ізраїль\Іран, з мінімальною вірогідністю переростання в масштабну війну. Зі своєю специфікою, звісно.
Загалом це ще «вічний конфлікт» на кшталт Ізраїль\Іран, з мінімальною вірогідністю переростання в масштабну війну. Зі своєю специфікою, звісно.
30.04.202509:48
The Times пише, що «коаліція рішучих» не назбирає навіть 25 000 військових, для «місії стримування» в Україні. В принципі на цьому можна ставити крапку в дискусії з приводу «європейського військового потенціалу», як і всіх проектів спільної європейської безпеки. В нинішніх умовах її не існує. На відновлення і подальше нарощення потрібний не один рік рішучих дій, а не гучних заяв, які стрясають інформаційний простір, а не РФ. В кожній європейській армії істотні проблеми, пов’язані зі скороченням фінансування, відсутністю бажаючих не те, що захищати свою батьківщину, а просто служити, нестачею сучасних озброєнь, нерозумінням сучасної війни (багато разів вже стикалися з тим, коли закордонні інструктори, не могли навчити українців нічому корисному, бо досі орієнтуються на вже неактуальні настанови початку 2000-х).
Щоб зрозуміти рівень мислення військових очільників «коаліції», достатньо навести епізод з заявою міністра оборони Литви Довілє Шакалєне (фахівець з захисту прав дітей, яка ніколи не служила у війську, але в умовах майже неминучої російської агресії проти країн Балтії відповідає за оборону Литви): «У Росії 800 000 військових. Якщо ми навіть не можемо зібрати 64 000, значить, ми дійсно слабкі». Вражаюче відкриття на четвертому році повномасштабної війни в Україні, чи не так? Не дивно, що учасники наради охарактеризували її виступ як «різкий», але «надихаючий». Мабуть довго аплодували. Правда, потім виявилося, що навіть 25 000 солдатів – це не аби який виклик для 450-мільйонного ЄС + 69-мільйонної Британії.
Тому облиште сподівання на європейську військову допомогу. Європі зараз потрібно виграти час, щоб спробувати хоч якось наростити військовий потенціал і підготуватися до відбиття російської агресії. Вигравати цей час вони будуть виключно за рахунок України. Інше питання, що з нинішніми підходами вони нічого відновити не зможуть, але про це там мало хто здогадується.
Щоб зрозуміти рівень мислення військових очільників «коаліції», достатньо навести епізод з заявою міністра оборони Литви Довілє Шакалєне (фахівець з захисту прав дітей, яка ніколи не служила у війську, але в умовах майже неминучої російської агресії проти країн Балтії відповідає за оборону Литви): «У Росії 800 000 військових. Якщо ми навіть не можемо зібрати 64 000, значить, ми дійсно слабкі». Вражаюче відкриття на четвертому році повномасштабної війни в Україні, чи не так? Не дивно, що учасники наради охарактеризували її виступ як «різкий», але «надихаючий». Мабуть довго аплодували. Правда, потім виявилося, що навіть 25 000 солдатів – це не аби який виклик для 450-мільйонного ЄС + 69-мільйонної Британії.
Тому облиште сподівання на європейську військову допомогу. Європі зараз потрібно виграти час, щоб спробувати хоч якось наростити військовий потенціал і підготуватися до відбиття російської агресії. Вигравати цей час вони будуть виключно за рахунок України. Інше питання, що з нинішніми підходами вони нічого відновити не зможуть, але про це там мало хто здогадується.
21.04.202508:09
Вчора, вперше в цій війні, сторони оголосили перемир’я. До цього на фронті існували лише локальні домовленості на місцях, коли сторони на кілька годин припиняли вогонь, щоб забрати тіла загиблих та евакуювати поранених.
Помилково думати, що під час перемир’я військові відпочивають. Користуючись тишею, обидві сторони спішно вирішують проблеми в районі ЛБЗ, які не можуть вирішити коли бойові дії тривають: евакуюють тіла загиблих, поповнюють запаси на позиціях, покращують самі позиції та шляхи логістики до них.
З-за цього перемир’я на війні – завжди хитка справа. Багато командирів з обох боків фронту не бажають припиняти бойові дії, і завдають ударів по військам ворога, які намагаються покращити своє становище. Вчора, РФ майже 3000 разів порушила «великоднє перемир'я». Як зазначив президент Зеленський – «Україна відповідатиме дзеркально».
Стосовно подібних святкових перемирій є ще один цікавий нюанс. Подібні заходи свідчать про якісь спільні цінності в країнах, що воюють. В той же час у нас з Росією немає ніяких спільних цінностей. Перефразовуючи слова одного етнічного українця: у нас з росіянами розбіжності по аграрному питанню – вони хочуть нас в цю землю закопати, а ми не хочемо, щоб вони по ній ходили. В цих умовах в попередні роки про жодне «святкове» перемир’я мова не йшла в принципі.
Проте цього разу його все ж таки оголосили. Явна ознака того, що з обох боків присутнє політичне бажання закінчити війну. Питання тільки на яких умовах.
Помилково думати, що під час перемир’я військові відпочивають. Користуючись тишею, обидві сторони спішно вирішують проблеми в районі ЛБЗ, які не можуть вирішити коли бойові дії тривають: евакуюють тіла загиблих, поповнюють запаси на позиціях, покращують самі позиції та шляхи логістики до них.
З-за цього перемир’я на війні – завжди хитка справа. Багато командирів з обох боків фронту не бажають припиняти бойові дії, і завдають ударів по військам ворога, які намагаються покращити своє становище. Вчора, РФ майже 3000 разів порушила «великоднє перемир'я». Як зазначив президент Зеленський – «Україна відповідатиме дзеркально».
Стосовно подібних святкових перемирій є ще один цікавий нюанс. Подібні заходи свідчать про якісь спільні цінності в країнах, що воюють. В той же час у нас з Росією немає ніяких спільних цінностей. Перефразовуючи слова одного етнічного українця: у нас з росіянами розбіжності по аграрному питанню – вони хочуть нас в цю землю закопати, а ми не хочемо, щоб вони по ній ходили. В цих умовах в попередні роки про жодне «святкове» перемир’я мова не йшла в принципі.
Проте цього разу його все ж таки оголосили. Явна ознака того, що з обох боків присутнє політичне бажання закінчити війну. Питання тільки на яких умовах.
02.04.202508:19
Таранний стиль Трампа по швидкому закінченню війни в Україні, вочевидь, не спрацював. В першу чергу з-за позиції Путіна. Останній не просто переконаний, що РФ впевнено перемагає на полі бою. Він впевнений в тому, що РФ раптом стала одним з основних міжнародних гравців «нового багатополярного світу».
Останньому багато в чому посприяв сам Трамп, бо нинішнє геополітичне становище РФ свідчить як раз про протилежне. Неспроможність перемогти Україну, раптова втрата Сирії, і, як наслідок, неминуче послаблення позицій на Близькому Сході та в Африці не є ознаками нового світового лідера. Проте в РФ на це закривають очі, і висувають абсолютно неприйнятні умови перемир’я, які не відповідають реальному стану справ.
Що буде далі? Війна в Україні не просто продовжиться. В найближчі місяці РФ розпочне наступальні дії на кількох ділянках фронту, щоб довести свою «силу». Є всі підстави вважати, що ЗСУ ці наступи зупинить, ну або настільки їх пригальмує, що росіяни вже традиційно будуть просуватися по два метри в день з величезними втратами. Це все буде тривати до виснаження російського воєнного потенціалу за весняну-літню кампанію 2025.
На зовнішній арені є дуже велика вірогідність того, що США запровадять санкції проти російської економіки, які сильно вдарять по РФ з усіма наслідками. Іншим позитивним моментом буде невтручання США у наші воєнні плани та операції. Занадто багато свідчень останнім часом, як американці в 2022-2024 роках всіляко гальмували і стримували українські воєнні зусилля. Малоймовірно, що трампісти будуть робити це саме в умовах «не готовності Росії до перемовин». Європа також буде поступово включатися, розширюючи як власну обороноздатність, так і військову допомогу Україні.
В цілому прогнозувати щось далі кількох місяців не варто. Проте попри все, на найближчій рік картинка майбутнього для нас виглядає цілком позитивно.
Останньому багато в чому посприяв сам Трамп, бо нинішнє геополітичне становище РФ свідчить як раз про протилежне. Неспроможність перемогти Україну, раптова втрата Сирії, і, як наслідок, неминуче послаблення позицій на Близькому Сході та в Африці не є ознаками нового світового лідера. Проте в РФ на це закривають очі, і висувають абсолютно неприйнятні умови перемир’я, які не відповідають реальному стану справ.
Що буде далі? Війна в Україні не просто продовжиться. В найближчі місяці РФ розпочне наступальні дії на кількох ділянках фронту, щоб довести свою «силу». Є всі підстави вважати, що ЗСУ ці наступи зупинить, ну або настільки їх пригальмує, що росіяни вже традиційно будуть просуватися по два метри в день з величезними втратами. Це все буде тривати до виснаження російського воєнного потенціалу за весняну-літню кампанію 2025.
На зовнішній арені є дуже велика вірогідність того, що США запровадять санкції проти російської економіки, які сильно вдарять по РФ з усіма наслідками. Іншим позитивним моментом буде невтручання США у наші воєнні плани та операції. Занадто багато свідчень останнім часом, як американці в 2022-2024 роках всіляко гальмували і стримували українські воєнні зусилля. Малоймовірно, що трампісти будуть робити це саме в умовах «не готовності Росії до перемовин». Європа також буде поступово включатися, розширюючи як власну обороноздатність, так і військову допомогу Україні.
В цілому прогнозувати щось далі кількох місяців не варто. Проте попри все, на найближчій рік картинка майбутнього для нас виглядає цілком позитивно.
26.03.202510:00
Перемир’я – це ніби і не війна, але ще і не мир. Зазвичай перемир'я є дуже нестабільним явищем. Це пов’язано не лише з різними стратегічними інтересами сторін. Важливу роль грає також відсутність довіри до супротивника, з постійним побоюванням, що він скористається перемир’ям, щоб набратися з силами і знову напасти.
Суттєвим фактором є політичні інтереси та амбіції владних еліт. Під час війни вони поступово адаптуються до функціонування в умовах воєнного стану. Для них це навіть вигідно – можливість притушити діяльність опозиції, розподіл воєнних замовлень, стрімкі кар’єрні зростання. Дуже швидко стан війни для них стає звичним і навіть комфортним. А перехід до мирного життя перетворюється на серйозну системну проблему – перелаштовуватися до гри за новими правилами не дуже й хочеться.
Іншою особливістю перемир’я є те, що воно є станом який може привести до мирного договору. Нерідко і приводить. Тільки ось не завжди реалії мирної угоди задовольняють когось з учасників. Приклад Німеччини після ПСВ тут найбільш показовий. Також воєнна історія повна прикладів порушень перемрій, з тих чи інших причин. Приміром, вторгнення комуністичного Північного В’єтнаму в Південний весною 1975 року.
І головне – все це зовсім не означає того, що перемир’я – це «шлях в нікуди». І справа тут не лише в багатьох зовнішніх і внутрішніх факторах, але і в «чорному лебеді», який може раптом з’явитися, і повністю змінити контекст.
P.S. Вчорашні «домовленості» чи «домовленості про домовленості» щодо перемир’я коментувати поки не буду. Бо занадто багато моментів наразі приховано для того, щоб робити однозначні висновки.
Суттєвим фактором є політичні інтереси та амбіції владних еліт. Під час війни вони поступово адаптуються до функціонування в умовах воєнного стану. Для них це навіть вигідно – можливість притушити діяльність опозиції, розподіл воєнних замовлень, стрімкі кар’єрні зростання. Дуже швидко стан війни для них стає звичним і навіть комфортним. А перехід до мирного життя перетворюється на серйозну системну проблему – перелаштовуватися до гри за новими правилами не дуже й хочеться.
Іншою особливістю перемир’я є те, що воно є станом який може привести до мирного договору. Нерідко і приводить. Тільки ось не завжди реалії мирної угоди задовольняють когось з учасників. Приклад Німеччини після ПСВ тут найбільш показовий. Також воєнна історія повна прикладів порушень перемрій, з тих чи інших причин. Приміром, вторгнення комуністичного Північного В’єтнаму в Південний весною 1975 року.
І головне – все це зовсім не означає того, що перемир’я – це «шлях в нікуди». І справа тут не лише в багатьох зовнішніх і внутрішніх факторах, але і в «чорному лебеді», який може раптом з’явитися, і повністю змінити контекст.
P.S. Вчорашні «домовленості» чи «домовленості про домовленості» щодо перемир’я коментувати поки не буду. Бо занадто багато моментів наразі приховано для того, щоб робити однозначні висновки.
09.03.202511:30
Протягом останніх днів багато пишуть про важку ситуацію в Курській області. На початку серпня 2024 року, коли ця операція розпочиналась, вона стала «ковтком свіжого повітря», на фоні постійних невдач ЗСУ на Донбасі. Раптовий удар по території противника створював ту саму «сильну позицію» для перемовин, про яку вже тоді багато казали. І хоча дійти до Курської АЕС не вдалося, ЗСУ захопили значний плацдарм на ворожій території, включно з містом Суджа. Престижу РФ дали потужного ляпасу. Ворог перекинув туди частку військ з Донеччини, що трохи полегшило становище на інших ділянках фронту.
Проте наше військово-політичне керівництво цим успіхом ніяк не скористалося. Росіяни швидко оговталися і блокували плацдарм, кинув проти нього чималі сили. В листопаді з’явилась інформація про масове залучення ворогом добровольців з КНДР. Під постійними атаками плацдарм постійно скорочувався, а спроби контратак не давали результатів.
Наразі плацдарм, площею 327 кв.км. практично розрізаний на дві частини: велику навколо Суджі і малу навколо Гуєво. Росіяни створили потужне угрупування: 177-й полк і 810-та бригада морської піхоти, частини повітряно-десантних військ, кадирівці з «Ахмату», два батальйони корейців, окремі частини і підрозділи, зокрема БПЛА. Тільки за минулу добу ЗСУ відбили там 44 атаки. Два дні тому росіяни спробували прорватися до Суджі по трубопроводу «Уренгой-Помари-Ужгород». За даними противника спроба завершилася невдачею з чималими втратами. Більш успішними є дії ворога проти шляхів постачання ЗСУ, зокрема проти автодороги, що веде з Сумської області до Суджі. Ворожі дрони не дають можливості адекватно забезпечувати війська на передовій, і заважають евакуації поранених.
Загалом, попри успіхи в обороні, а ЗСУ в оборонних боях дійсно неперевершені, є вірогідність того, що плацдарм на Курщині може бути залишений. Наслідки будуть сумні в усіх сенсах. Одним з них буде те, що противник відразу перейде до активних дій проти Сумської області – повідомлення про бої в прикордонних районах Сумщини вже надходять.
Проте наше військово-політичне керівництво цим успіхом ніяк не скористалося. Росіяни швидко оговталися і блокували плацдарм, кинув проти нього чималі сили. В листопаді з’явилась інформація про масове залучення ворогом добровольців з КНДР. Під постійними атаками плацдарм постійно скорочувався, а спроби контратак не давали результатів.
Наразі плацдарм, площею 327 кв.км. практично розрізаний на дві частини: велику навколо Суджі і малу навколо Гуєво. Росіяни створили потужне угрупування: 177-й полк і 810-та бригада морської піхоти, частини повітряно-десантних військ, кадирівці з «Ахмату», два батальйони корейців, окремі частини і підрозділи, зокрема БПЛА. Тільки за минулу добу ЗСУ відбили там 44 атаки. Два дні тому росіяни спробували прорватися до Суджі по трубопроводу «Уренгой-Помари-Ужгород». За даними противника спроба завершилася невдачею з чималими втратами. Більш успішними є дії ворога проти шляхів постачання ЗСУ, зокрема проти автодороги, що веде з Сумської області до Суджі. Ворожі дрони не дають можливості адекватно забезпечувати війська на передовій, і заважають евакуації поранених.
Загалом, попри успіхи в обороні, а ЗСУ в оборонних боях дійсно неперевершені, є вірогідність того, що плацдарм на Курщині може бути залишений. Наслідки будуть сумні в усіх сенсах. Одним з них буде те, що противник відразу перейде до активних дій проти Сумської області – повідомлення про бої в прикордонних районах Сумщини вже надходять.
06.05.202510:30
На жаль, не думаю, що зміна тональностей реклами, тобто поява в ній мілітарної естетики чи наближення до реальності, істотно збільшить кількість добровольців. Бо суспільно-інформаційний фон навколо війни вже і так сформований. І він абсолютно не сприяє масовим зголошенням до рекрутингових центрів. Тому здебільшого марними залишаються заклики урядовців, військових чи лідерів громадської думки до свідомості чи патріотизму громадян.
Тому якщо мова йде про необхідність залучення максимальної кількості чоловіків до війська, щоб і далі продовжувати воювати за звільнення територій, чи в обороні чекати ослаблення чи розпаду Росії (а більшість українських оглядачів щороку повторює, що для цього залишилося почекати 1-2 роки) то залишається тільки зниження мобілізаційного віку. І подальша мобілізація вже звичними методами тепер вже нових вікових категорій чоловіків до ЗСУ. Чи дасть це ефект – питання риторичне.
Тому якщо мова йде про необхідність залучення максимальної кількості чоловіків до війська, щоб і далі продовжувати воювати за звільнення територій, чи в обороні чекати ослаблення чи розпаду Росії (а більшість українських оглядачів щороку повторює, що для цього залишилося почекати 1-2 роки) то залишається тільки зниження мобілізаційного віку. І подальша мобілізація вже звичними методами тепер вже нових вікових категорій чоловіків до ЗСУ. Чи дасть це ефект – питання риторичне.
28.04.202513:28
Лавров нарешті озвучив умови миру від Росії:
1. Демілітаризація та денацифікація України;
2. Відмова від вступу України в НАТО;
3. Міжнародне визнання анексії Криму, Донецької. Луганської, Херсонської та Запорізької областей у повному складі;
4. Зняття санкцій з РФ та повернення заморожених активів;
5.Запорізька АЕС залишається під контролем РФ;
6. Скасування обмежень використання в Україні російських мови, культури, церкви.
В принципі, нічого нового, все це в тій чи іншій мірі ми вже чули, тепер це просто зібрали докупи. І це значно гірше, ніж нещодавно озвучені умови від США.
Взагалі, нинішня проблема будь-яких домовленостей з Росією лежить в двох площинах:
1.Тадиційна російська імперськість і «богообраність», через призму яких вони дивляться на світ, завжди вважаючи себе рівноправними гравцями глобального рівня. Навіть коли вони є просто сировинним придатком для деяких країн, а їхня армія більше трьох років намагається здолати опір значно меншої країни.
2.Слабкість нинішніх західних еліт, з-за чого вони не можуть вказати Росії її реальне місце, і тим створюють в Кремлі хибну ілюзію сили.
Тому війна буде тривати далі. Півроку, рік, два тощо. Поки хтось з противників не буде виснажений на стільки, що радо підпише той папірець, який йому підсунуть. Головне, шо б це були не ми.
1. Демілітаризація та денацифікація України;
2. Відмова від вступу України в НАТО;
3. Міжнародне визнання анексії Криму, Донецької. Луганської, Херсонської та Запорізької областей у повному складі;
4. Зняття санкцій з РФ та повернення заморожених активів;
5.Запорізька АЕС залишається під контролем РФ;
6. Скасування обмежень використання в Україні російських мови, культури, церкви.
В принципі, нічого нового, все це в тій чи іншій мірі ми вже чули, тепер це просто зібрали докупи. І це значно гірше, ніж нещодавно озвучені умови від США.
Взагалі, нинішня проблема будь-яких домовленостей з Росією лежить в двох площинах:
1.Тадиційна російська імперськість і «богообраність», через призму яких вони дивляться на світ, завжди вважаючи себе рівноправними гравцями глобального рівня. Навіть коли вони є просто сировинним придатком для деяких країн, а їхня армія більше трьох років намагається здолати опір значно меншої країни.
2.Слабкість нинішніх західних еліт, з-за чого вони не можуть вказати Росії її реальне місце, і тим створюють в Кремлі хибну ілюзію сили.
Тому війна буде тривати далі. Півроку, рік, два тощо. Поки хтось з противників не буде виснажений на стільки, що радо підпише той папірець, який йому підсунуть. Головне, шо б це були не ми.
13.04.202516:09
Якщо Україна програє цю війну, то немаловажною причиною буде невміння частки суспільства дотримуватися інформаційної гігієни. Що толку до апеляцій держави до світового співтовариства з приводу ударів РФ по цивільних об’єктах, якщо обов’язково знайдуться «корисні ідіоти», які публічно пояснюють ці удари тим, що росіяни били по якійсь військовій цілі, в даному випадку по місцю церемонії нагородження? Тобто тепер будь-який захисник РФ з західних політиків зможе з легкістю парирувати офіційне українське звинувачення РФ в черговому ударі по цивільних. І зробити це з посиланням на українських політиків чи популярних блогерів. Так само російські дипломати в ООН чи в країнах Африки, Азії та Латинської Америки. Росіянам і робити нічого не треба, все вже зроблено за них.
Взагалі, не так вже й важливо, була церемонія на справді, чи ні (хоча якщо дійсно мала бути, то наші генерали невиліковні, але то вже інше питання). Бо росіянам все одно куди бити. Ракет у них вистачає, і є навіть умовна норма по пускам. Не лише для завантаження промисловості, але і щоб доповісти про «активну участь в СВО», отримати ордени, медалі, доплати і премії. Тому якщо в них є дані, що десь щось має відбутися, то удар станеться. І байдуже, чи воєнний то захід, чи ні – уточнювати ніхто нічого не буде. Є сигнал – є удар. А правильний результат для офіційного звіту українські політики і блогери самі їм оформлять.
При цьому в Росії ніхто не напише про удари по цивільних. В них все чітко і в один голос – «ВС РФ атакували черговий воєнний об’єкт». Звісно, не від великої свідомості, а в наслідок цілеспрямованої державної політики, завдяки якій методично видавлювалися опозиційні ЗМІ.
Взагалі, не так вже й важливо, була церемонія на справді, чи ні (хоча якщо дійсно мала бути, то наші генерали невиліковні, але то вже інше питання). Бо росіянам все одно куди бити. Ракет у них вистачає, і є навіть умовна норма по пускам. Не лише для завантаження промисловості, але і щоб доповісти про «активну участь в СВО», отримати ордени, медалі, доплати і премії. Тому якщо в них є дані, що десь щось має відбутися, то удар станеться. І байдуже, чи воєнний то захід, чи ні – уточнювати ніхто нічого не буде. Є сигнал – є удар. А правильний результат для офіційного звіту українські політики і блогери самі їм оформлять.
При цьому в Росії ніхто не напише про удари по цивільних. В них все чітко і в один голос – «ВС РФ атакували черговий воєнний об’єкт». Звісно, не від великої свідомості, а в наслідок цілеспрямованої державної політики, завдяки якій методично видавлювалися опозиційні ЗМІ.
30.03.202509:37
Один з відголосків бойового досвіду нашої війни: Південна Корея згортає п’ять раніше ухвалених оборонних програм на суму більше 8,2 млрд. доларів. Серед них – відмова від закупівлі 36 додаткових гелікоптерів AH-64E Apache Guardian, вартістю більше 100 мільйонів доларів за одиницю. Замість них будуть розширювати безпілотні системи, які значно дешевші і не менш ефективні.
24.03.202510:05
Минулого тижня у віці 105 років помер останній пілот, який брав участь у «Битві за Британію» – груп-кептен Джон «Педді» Хемінгвей. Йому був 21 рік, коли він сів у кабіну свого винищувача та полетів на перше бойове завдання.
Серед іншого, смерть поважного ветерана знову викликала питання: «чи здатна сучасна британська молодь стійко переносити загрози, виклики та негаразди, в порівнянні з поколінням, що пройшло Другу світову?». Це актуальне питання, бо нині в Британії всерйоз обговорюють можливість війни з РФ. І далеко не всі тамтешні оглядачі впевнені у своєму молодому поколінні.
Згідно опитувань британська молодь в основному не готова воювати за свою країну. В школах та університетах їх навчають, що історія Британії в цілому є ганебною, бо ґрунтується на колоніалізмі, расизмі та торгівлі рабами, а традиційні британські цінності – сумнівні. Не варто забувати і про велику кількість мігрантів з ісламських країн, які переважно не інтегруються в суспільство, і не мають жодних причин йти воювати за колись велику імперію.
Система штучного благополуччя, з суцільними виплатами, призвела до того, що у молодих британців не виховується самостійність і характер, що призводить до масового інфантилізму. Згідно опитувань майже мільйон молодих британців у віці від 16 до 24 років наразі не навчаються, і не працюють. І це попри велику кількість різних вакансій по всій країні. В британських ЗМІ звичними стали виступи молодих людей, з розповідями про те, що вони занадто схвильовані, щоб працювати. У багатьох діагностуються проблеми з психікою.
Тому не дивно, що на початку 2023 року кількість бажаючих служити в британській армії впала на 30%. Натомість зросла кількість звільнень. Люди, які обирали професію воєнного суто з меркантильних міркувань не готові воювати в справжній війні і тепер намагаються звільнитися з армії.
В принципі, все це характерно для будь-якої країни Західного світу. Відомий принцип Кеннеді: «не питай, що країна може зробити для тебе, а питай, що ти можеш зробити для країни» сьогодні працює рівно навпаки. Це системна і ресурсна проблема, яку не варто ігнорувати, і яка обов’язково зіграє свою роль в потенційному збройному протистоянні Європи та РФ.
Серед іншого, смерть поважного ветерана знову викликала питання: «чи здатна сучасна британська молодь стійко переносити загрози, виклики та негаразди, в порівнянні з поколінням, що пройшло Другу світову?». Це актуальне питання, бо нині в Британії всерйоз обговорюють можливість війни з РФ. І далеко не всі тамтешні оглядачі впевнені у своєму молодому поколінні.
Згідно опитувань британська молодь в основному не готова воювати за свою країну. В школах та університетах їх навчають, що історія Британії в цілому є ганебною, бо ґрунтується на колоніалізмі, расизмі та торгівлі рабами, а традиційні британські цінності – сумнівні. Не варто забувати і про велику кількість мігрантів з ісламських країн, які переважно не інтегруються в суспільство, і не мають жодних причин йти воювати за колись велику імперію.
Система штучного благополуччя, з суцільними виплатами, призвела до того, що у молодих британців не виховується самостійність і характер, що призводить до масового інфантилізму. Згідно опитувань майже мільйон молодих британців у віці від 16 до 24 років наразі не навчаються, і не працюють. І це попри велику кількість різних вакансій по всій країні. В британських ЗМІ звичними стали виступи молодих людей, з розповідями про те, що вони занадто схвильовані, щоб працювати. У багатьох діагностуються проблеми з психікою.
Тому не дивно, що на початку 2023 року кількість бажаючих служити в британській армії впала на 30%. Натомість зросла кількість звільнень. Люди, які обирали професію воєнного суто з меркантильних міркувань не готові воювати в справжній війні і тепер намагаються звільнитися з армії.
В принципі, все це характерно для будь-якої країни Західного світу. Відомий принцип Кеннеді: «не питай, що країна може зробити для тебе, а питай, що ти можеш зробити для країни» сьогодні працює рівно навпаки. Це системна і ресурсна проблема, яку не варто ігнорувати, і яка обов’язково зіграє свою роль в потенційному збройному протистоянні Європи та РФ.
07.03.202509:33
Новий прогноз світових експертів – Третя світова війна неминуче почнеться до 2035 року (ні!). Насправді, як я вже писав, зараз немає ніяких передумов для спалаху саме Третьої світової. Немає ні глобальної коаліції держав, ні глобальних протиріч, які не можна було б вирішити перемовинами.
Що найбільш вірогідно – це війна між Європою і Росією. Вона сьогодні прямо провокується, в т.ч. і новою адміністрацією Білого дому. Вчора стало відомо, що Трамп думає відмовитися від дотримання п'ятої статті статуту НАТО, яка зобов'язує надавати військову допомогу союзникам, які зазнали нападу. На думку Трампа США не мають захищати членів НАТО, які недостатньо витрачають на власну оборону.
Варто розуміти, що будь-яка війна між РФ та Європою (якщо вона не буде зачіпати територію України), має мати локальний характер. Тобто театром воєнних дій стане порівняно невелика по розміру територія. Очевидно, що це будуть країни Балтії, Польща, може ще Фінляндія. Прогнозувати характер і хід бойових дій наразі немає сенсу. В чому можна бути впевненим, так в це в тому, що РФ буде розраховувати суто на бліцкриг. Це воюючи з Україною росіяни можуть вигідно торгувати з ЄС своїми енергоносіями. Проте війна з Європою зачинить для РФ як європейські ринки, так і Балтийське, і Середземне моря, з усіма наслідками для економіки. Проте, далеко не факт, що бліцкриг вдасться, «Київ за три дні» не дасть збрехати. Ну і в Європі вже розглядають сценарії застосування ядерної зброї – недарма Макрон днями заявив про готовність Франції надати іншим країнам свою «ядерну парасольку».
Навіщо все це Трампу? В його парадигмі ця війна призведе до ослаблення Європи і РФ, спровокує падіння сучасного ліволіберального світопорядку та ліквідацію чи перезавантаження нежиттєздатних глобальних структур типу ООН і НАТО. І головне – відновить статус США як головного фактора сили в світі.
Що найбільш вірогідно – це війна між Європою і Росією. Вона сьогодні прямо провокується, в т.ч. і новою адміністрацією Білого дому. Вчора стало відомо, що Трамп думає відмовитися від дотримання п'ятої статті статуту НАТО, яка зобов'язує надавати військову допомогу союзникам, які зазнали нападу. На думку Трампа США не мають захищати членів НАТО, які недостатньо витрачають на власну оборону.
Варто розуміти, що будь-яка війна між РФ та Європою (якщо вона не буде зачіпати територію України), має мати локальний характер. Тобто театром воєнних дій стане порівняно невелика по розміру територія. Очевидно, що це будуть країни Балтії, Польща, може ще Фінляндія. Прогнозувати характер і хід бойових дій наразі немає сенсу. В чому можна бути впевненим, так в це в тому, що РФ буде розраховувати суто на бліцкриг. Це воюючи з Україною росіяни можуть вигідно торгувати з ЄС своїми енергоносіями. Проте війна з Європою зачинить для РФ як європейські ринки, так і Балтийське, і Середземне моря, з усіма наслідками для економіки. Проте, далеко не факт, що бліцкриг вдасться, «Київ за три дні» не дасть збрехати. Ну і в Європі вже розглядають сценарії застосування ядерної зброї – недарма Макрон днями заявив про готовність Франції надати іншим країнам свою «ядерну парасольку».
Навіщо все це Трампу? В його парадигмі ця війна призведе до ослаблення Європи і РФ, спровокує падіння сучасного ліволіберального світопорядку та ліквідацію чи перезавантаження нежиттєздатних глобальних структур типу ООН і НАТО. І головне – відновить статус США як головного фактора сили в світі.
Shown 1 - 24 of 191
Log in to unlock more functionality.