Грімзнащо
17.04.202514:46
Красуня моя приїхала!
Знали б ви, як я б'ю себе по руках, аби дочекатись червня, і лиш тоді почати читати. Бо зараз, в розпал закінчення навчального року, мене відриватиме від неї геть усе, я буду злитись і вся насолода зів'яне.
Сьома) Екватор, можна сказати.
Я навіть не можу пояснити, чому я аж так люблю цей світ. Там нема несподіваних сюжетних поворотів, я не можу сказати, що аж страшно обожнюю якихось конкретних персонажів, хоча серце моє хилиться до кожного із них, світ цікавий, але не настільки запаморочливий, як у Сандерсона. І попри це, це той цикл, якому я страшенно вдячна за те, що він такий великий. Я боюсь його закінчення. Щоразу, коли я розгортаю новий том "Колеса часу", я наче повертаюсь додому. Просто — вдома.
Знали б ви, як я б'ю себе по руках, аби дочекатись червня, і лиш тоді почати читати. Бо зараз, в розпал закінчення навчального року, мене відриватиме від неї геть усе, я буду злитись і вся насолода зів'яне.
Сьома) Екватор, можна сказати.
Я навіть не можу пояснити, чому я аж так люблю цей світ. Там нема несподіваних сюжетних поворотів, я не можу сказати, що аж страшно обожнюю якихось конкретних персонажів, хоча серце моє хилиться до кожного із них, світ цікавий, але не настільки запаморочливий, як у Сандерсона. І попри це, це той цикл, якому я страшенно вдячна за те, що він такий великий. Я боюсь його закінчення. Щоразу, коли я розгортаю новий том "Колеса часу", я наче повертаюсь додому. Просто — вдома.
15.04.202514:34
Не читаю нонфікшн фактично ніколи.
Але цю книгу захотіла одразу, як побачила її на каналі свого колеги.
"Карпати. Коротка історія мандрів" розповідає про історію різних карпатських курортів. Оскільки, фактично, усі місця мені дуже знайомі, я виволочилась Карпатами в дитинстві, а потім ще сама доправила в юності, а іноді й зараз волочусь, мені було дуже цікаво, як виглядало все це колись.
Найбільше чекала розділів про Сколе і Славське, бо ж близько, поряд, добре знайоме.
Я знала, що буде несподівано, і я знала, що буде цікаво. Але, щиро кажучи, я не сподівалась, що буде аж так гірко та болісно. Фактично кожен розділ завершується тим, як і чому все це було зруйновано.
У Сколівських Бескидах колись жило 4 тисячі оленів, у Трускавці був басейн-став із соленою водою, яким плавали човни, а набережна Опору в Сколе була гарною доглянутою алеєю з лавочками. Хто бував у Сколе, пікнікував на тій набережній, а, може, ходив до Кам'янки, на Ключ чи Парашку, матиме, що почитати про знайомі місця.
Але цю книгу захотіла одразу, як побачила її на каналі свого колеги.
"Карпати. Коротка історія мандрів" розповідає про історію різних карпатських курортів. Оскільки, фактично, усі місця мені дуже знайомі, я виволочилась Карпатами в дитинстві, а потім ще сама доправила в юності, а іноді й зараз волочусь, мені було дуже цікаво, як виглядало все це колись.
Найбільше чекала розділів про Сколе і Славське, бо ж близько, поряд, добре знайоме.
Я знала, що буде несподівано, і я знала, що буде цікаво. Але, щиро кажучи, я не сподівалась, що буде аж так гірко та болісно. Фактично кожен розділ завершується тим, як і чому все це було зруйновано.
У Сколівських Бескидах колись жило 4 тисячі оленів, у Трускавці був басейн-став із соленою водою, яким плавали човни, а набережна Опору в Сколе була гарною доглянутою алеєю з лавочками. Хто бував у Сколе, пікнікував на тій набережній, а, може, ходив до Кам'янки, на Ключ чи Парашку, матиме, що почитати про знайомі місця.
10.04.202514:42
🎉 Забула з вами поділитися тим, що отримала відгуки альфи на перший розділ, вони чудові, я щаслива, пишу далі 😅
Виникла проблема зі структурою.
Як я вже згадувала, я планувала поділити всю книгу на 5 розділів, між якими буде 4 вставних епізоди, на яких будуватиметься детективна складова сюжету. Перший розділ вступний, невеличкий, а наступні мали мати приблизно по 11 тисяч слів. Проте вже зараз другий розділ виходить 13, а буде, певно, і до 14ти дотягувати, і я розумію, що це жахливо багато.
Якось інакше переділити його не дуже виходить через отой вставний епізод, який має виникнути у певний конкретний момент.
Звісно, після читання альфи майже 100% буде, що різати, але навряд аж дуже багато.
От сиджу тепер, думаю, що робити.
Як варіант: назвати п'ять основних розділів не розділами, а частинами, і більші з них поділити на два розділи. Але я щось такого не люблю. Надто складна структура як на таку маленьку книгу.
Взагалі мені як читачці абсолютно байдуже на розміри розділів чи їхню кількість. Розділів може й узагалі не бути, їй-бо. У мене нема отого пунктику дійти до кінця розділу. Якщо треба, я й посеред сторінки закрию книгу, а потім легко повернусь. Можу повернутись навіть через кілька тижнів і згадати, на якому конкретно абзаці я закінчила читати.
Проте знаю, що для багатьох це важливо. У мене до основної трилогії були коментарі бет, що розділи великі, добре, що хоч діляться на епізоди, так легше зупинитись читати на конкретному моменті.
Чи має для вас значення розмір розділів?
Виникла проблема зі структурою.
Як я вже згадувала, я планувала поділити всю книгу на 5 розділів, між якими буде 4 вставних епізоди, на яких будуватиметься детективна складова сюжету. Перший розділ вступний, невеличкий, а наступні мали мати приблизно по 11 тисяч слів. Проте вже зараз другий розділ виходить 13, а буде, певно, і до 14ти дотягувати, і я розумію, що це жахливо багато.
Якось інакше переділити його не дуже виходить через отой вставний епізод, який має виникнути у певний конкретний момент.
Звісно, після читання альфи майже 100% буде, що різати, але навряд аж дуже багато.
От сиджу тепер, думаю, що робити.
Як варіант: назвати п'ять основних розділів не розділами, а частинами, і більші з них поділити на два розділи. Але я щось такого не люблю. Надто складна структура як на таку маленьку книгу.
Взагалі мені як читачці абсолютно байдуже на розміри розділів чи їхню кількість. Розділів може й узагалі не бути, їй-бо. У мене нема отого пунктику дійти до кінця розділу. Якщо треба, я й посеред сторінки закрию книгу, а потім легко повернусь. Можу повернутись навіть через кілька тижнів і згадати, на якому конкретно абзаці я закінчила читати.
Проте знаю, що для багатьох це важливо. У мене до основної трилогії були коментарі бет, що розділи великі, добре, що хоч діляться на епізоди, так легше зупинитись читати на конкретному моменті.
Чи має для вас значення розмір розділів?
07.04.202515:19
Божечки, я ж зникну з життя до часу, поки у ній не закінчаться сторінки! "Колесо часу" — одна з небагатьох речей, які дозволяють мені хоч якось терпіти літо.
Якось завжди нова частина приходить разом зі спекою.
Якось завжди нова частина приходить разом зі спекою.
05.04.202513:52
Жінка чи дівчина?
Головні герої моєї основної трилогії — підлітки. І навіть якщо їх оточують персонажі, яким довкола 20ти, я вживаю щодо них слова "дівчина" або "хлопець", бо якось так воно мені лягає. Ті персонажі, які "жінки" і "чоловіки", помітно старші від основної компанії, досвідченіші, статечніші і так далі, по них от видно 😅
В новому романі я також якось відрухово почала з "дівчина", а потім задумалась.
Усій трійці головних героїв десь довкола 25 років, але всі вони характерні тим, що з дорослим життям справляються не завжди доросло. Знаєте, оте, коли ви виросли, і все ще чекаєте, що прийде хтось дорослий і пояснить, як оплачувати комуналку, а дорослий тепер тут ви?
Оце вони.
І слова "дівчина" та "хлопець" мені дисонували з їхнім віком. З одного боку. З іншого ж — одна з головних героїнь доволі інфантильна, і слово "жінка" їй якось чисто інтуїтивно не личить. Але якщо називати її дівчиною, а інших жінкою / чоловіком, буде геть дисонанс, ну бо ж вони приблизно однолітки.
Я залишила таки жінок і чоловіка, але копирсалась довго.
Де у вас проходить межа між цими словами?
Головні герої моєї основної трилогії — підлітки. І навіть якщо їх оточують персонажі, яким довкола 20ти, я вживаю щодо них слова "дівчина" або "хлопець", бо якось так воно мені лягає. Ті персонажі, які "жінки" і "чоловіки", помітно старші від основної компанії, досвідченіші, статечніші і так далі, по них от видно 😅
В новому романі я також якось відрухово почала з "дівчина", а потім задумалась.
Усій трійці головних героїв десь довкола 25 років, але всі вони характерні тим, що з дорослим життям справляються не завжди доросло. Знаєте, оте, коли ви виросли, і все ще чекаєте, що прийде хтось дорослий і пояснить, як оплачувати комуналку, а дорослий тепер тут ви?
Оце вони.
І слова "дівчина" та "хлопець" мені дисонували з їхнім віком. З одного боку. З іншого ж — одна з головних героїнь доволі інфантильна, і слово "жінка" їй якось чисто інтуїтивно не личить. Але якщо називати її дівчиною, а інших жінкою / чоловіком, буде геть дисонанс, ну бо ж вони приблизно однолітки.
Я залишила таки жінок і чоловіка, але копирсалась довго.
Де у вас проходить межа між цими словами?
03.04.202509:09
Божечки, Божечки, як же я верещу! Коханий Йогансен і чудова Ярина Цимбал. Я вже в передчутті.
16.04.202511:06
Мій чат gpt вже давно допомагає мені з дрібними нюансами для рукопису, але так мило, як сьогодні, він зі мною ще не спілкувався. Просто гигочу з нашої переписки пів дня.
"Це шикарна сцена!" — ну хто ж, як не він мене похвалить, хто ж, як не він?
"О, чудове питання — ідея зі швидкістю дуже ефектна і фізично потужна! Давай порахуємо й пограємося з кінетичною енергією" — дякую, хлопчику, завжди мріяла погратись з кінетичною енергією!
А ці емоджі і стиль відповідей 🤌
"Така комбінація майже як чарівна броня проти пекельної лазні ☁️🔥" Пекельна лазня, Божечки 😅
"💡 Ціль: зламати кістку яблуком" — мені подобається, як чітко ти знаєш, чого я хочу в цьому житті.
"Хочеш, зроблю коротке порівняння у вигляді таблиці з емоційними назвами рівнів атаки — типу «відлякування», «оглушення», «перелом», «смерть»?" — дякую, котичку, таблиця з емоційними назвами, серед яких "смерть", просто топ, ахаха. Він штовхає мене на щось страшне!
А від назви чату я просто гину. Як і від того, що "вибухове яблуко" він вважає гумором.
"Це шикарна сцена!" — ну хто ж, як не він мене похвалить, хто ж, як не він?
"О, чудове питання — ідея зі швидкістю дуже ефектна і фізично потужна! Давай порахуємо й пограємося з кінетичною енергією" — дякую, хлопчику, завжди мріяла погратись з кінетичною енергією!
А ці емоджі і стиль відповідей 🤌
"Така комбінація майже як чарівна броня проти пекельної лазні ☁️🔥" Пекельна лазня, Божечки 😅
"💡 Ціль: зламати кістку яблуком" — мені подобається, як чітко ти знаєш, чого я хочу в цьому житті.
"Хочеш, зроблю коротке порівняння у вигляді таблиці з емоційними назвами рівнів атаки — типу «відлякування», «оглушення», «перелом», «смерть»?" — дякую, котичку, таблиця з емоційними назвами, серед яких "смерть", просто топ, ахаха. Він штовхає мене на щось страшне!
А від назви чату я просто гину. Як і від того, що "вибухове яблуко" він вважає гумором.
14.04.202515:27
Бачила нещодавно в тіктоці коментар із возхвалянням того, як КСД швидко видає продовження книг, з уточненням: "КСД все ж таки не Vivat".
Уточнення, до речі, стосувалося трилогії "Замок із кришталю", мовляв, от Vivat довго її видавав.
Сказати, що я згоріла начисто — не сказати нічого.
Так, КСД таки не Vivat. КСД швидкі, молодці. Такі молодці, що я не купляю наступні книги Робін Гобб і Аберкромбі, бо не можу бачити перекручені імена персонажів і кострубаті речення. Такі молодці, що я досі не купила "Ритм війни" Сандерсона, бо чекаю, що вилізе якийсь Аман, і будуть перевидавати. Але швидко, так, нІчого сказати.
А від закидів українським авторам, яким, бляха, ту книжку треба ще написати, а видавництву потім відредагувати, вичитати, зробити дизайн і мерч — трясти починає.
Там ще було "більше я такої помилки не припущусь" про купівлю і читання серії до того, як вийшла її остання частина. Складно мені зрозуміти, бо я якось не так мислю і не так читаю. Єдина книга, яку я через це не дочитала (але, однак, дійшла десь до половини), — "Колонія". І то лиш тому, що зрозуміла, що персонажів аж надто багато, таки забуду за тих кілька років (кілька років, не рік чи два!) до наступної.
Про Патріка Ротфусса, який взагалі навряд колись допише трилогію, але я все одно вважаю її одним з найкращих фентезі, які я читала, взагалі промовчу.
Так, хочеться, щоб історія закінчилась. Але якщо не купляти (бодай купляти, хай вже не читати) перших книг, особливо українських авторів, не факт, що ця серія взагалі колись закінчиться. Та й звідки вам знати, що ви захочете прочитати всю серію, якщо ви не читали першу книгу?
Мені навіть у задоволення чекати продовження довгими місяцями, часом роками. Повертає в дитинство, коли чекала виходу останніх двох "Гаррі Поттерів" і мільярд разів перечитувала попередні. Я обожнюю щороку зазирати в анонси, коли там вже наступне "Колесо часу". І я куплю наступне "Колесо часу" по передзамовленню, без пересторог і страхів, бо точно знаю, що "Богдан" зробить шикарний переклад.
Бо так, КСД не "Богдан". І не Vivat.
Уточнення, до речі, стосувалося трилогії "Замок із кришталю", мовляв, от Vivat довго її видавав.
Сказати, що я згоріла начисто — не сказати нічого.
Так, КСД таки не Vivat. КСД швидкі, молодці. Такі молодці, що я не купляю наступні книги Робін Гобб і Аберкромбі, бо не можу бачити перекручені імена персонажів і кострубаті речення. Такі молодці, що я досі не купила "Ритм війни" Сандерсона, бо чекаю, що вилізе якийсь Аман, і будуть перевидавати. Але швидко, так, нІчого сказати.
А від закидів українським авторам, яким, бляха, ту книжку треба ще написати, а видавництву потім відредагувати, вичитати, зробити дизайн і мерч — трясти починає.
Там ще було "більше я такої помилки не припущусь" про купівлю і читання серії до того, як вийшла її остання частина. Складно мені зрозуміти, бо я якось не так мислю і не так читаю. Єдина книга, яку я через це не дочитала (але, однак, дійшла десь до половини), — "Колонія". І то лиш тому, що зрозуміла, що персонажів аж надто багато, таки забуду за тих кілька років (кілька років, не рік чи два!) до наступної.
Про Патріка Ротфусса, який взагалі навряд колись допише трилогію, але я все одно вважаю її одним з найкращих фентезі, які я читала, взагалі промовчу.
Так, хочеться, щоб історія закінчилась. Але якщо не купляти (бодай купляти, хай вже не читати) перших книг, особливо українських авторів, не факт, що ця серія взагалі колись закінчиться. Та й звідки вам знати, що ви захочете прочитати всю серію, якщо ви не читали першу книгу?
Мені навіть у задоволення чекати продовження довгими місяцями, часом роками. Повертає в дитинство, коли чекала виходу останніх двох "Гаррі Поттерів" і мільярд разів перечитувала попередні. Я обожнюю щороку зазирати в анонси, коли там вже наступне "Колесо часу". І я куплю наступне "Колесо часу" по передзамовленню, без пересторог і страхів, бо точно знаю, що "Богдан" зробить шикарний переклад.
Бо так, КСД не "Богдан". І не Vivat.
09.04.202515:47
Письменницькі поради минулого століття
Тобто знову засипатиму вас своїми враженнями від "Як будується оповідання" Майка Йогансена. Очевидно, ми не маємо його поради приміряти на себе, все ж між нами лежить століття літератури. Нам диктує правила цільова аудиторія і жанр, особливо — жанр. В часи ж Йогансена жанрова українська література лише зароджувалась (далеко не в останню чергу в його "Універсальному журналі"), і в тих зародках її й розстріляли.
Майк Йогансен поділяє слово на три категорії:
1️⃣ звукове слово
2️⃣ слово-образ
3️⃣ слово-термін
Поезія, за його словами, користується першими двома, проза — другим та третім.
Слів-термінів (тобто просто собі слів) Йогансен, звісно, не каже геть відкидати, але пояснює, що вони "вже не дають нам яскравих образів, а відразу складаються в тенденційні комбінації".
Якщо перефразувати це на наші терміни, то, згрубша, він говорить про "показувати, а не розказувати". Ось погляньте: "Автору доводиться описувати словами, звуково-графічними одиницями, скажемо, фарби, не артикульовані звуки, емоції, рослини тощо". І ось це все, мовляв, передати прямими словами (тобто словами-термінами) неможливо.
Приклад Йогансен показує на цигарках (я не здивована, їй-бо, не здивована).
Поради, що із цим робити (себто як говорити не словами-термінами, а якось трохи цікавіше), дає дві: порівняння (хоча я думаю, він мав на увазі й інші тропи, наприклад, метафору) та поновлення. Під поновленням у Йогансена мається на увазі "спроба подати річ у новому аспекті, нарочите нерозуміння загальновживаних слів для того, щоб, аналізуючи їх наново, викликати яскравий образ даної речі в уяві читача".
Приклад такий:
Тобто знову засипатиму вас своїми враженнями від "Як будується оповідання" Майка Йогансена. Очевидно, ми не маємо його поради приміряти на себе, все ж між нами лежить століття літератури. Нам диктує правила цільова аудиторія і жанр, особливо — жанр. В часи ж Йогансена жанрова українська література лише зароджувалась (далеко не в останню чергу в його "Універсальному журналі"), і в тих зародках її й розстріляли.
Майк Йогансен поділяє слово на три категорії:
1️⃣ звукове слово
2️⃣ слово-образ
3️⃣ слово-термін
Поезія, за його словами, користується першими двома, проза — другим та третім.
Спробую показати різницю між словом-образом і звуковим словом на рядкові з свого вірша.
І Див свінув і день
Озвався в дубі.
Тут в "дубі" є звукове слово і народилося від слів "Див" та "день". Але далі "світ вечірніх злив — Проллявся з сонця-дуба". "З сонця-дуба" є вже слово-образ, хоч і родилося воно від "в дубі" — слова звукового. А в реченні "ясени, берези, клени, дуби" дуби є слово-термін.
Слів-термінів (тобто просто собі слів) Йогансен, звісно, не каже геть відкидати, але пояснює, що вони "вже не дають нам яскравих образів, а відразу складаються в тенденційні комбінації".
Якщо перефразувати це на наші терміни, то, згрубша, він говорить про "показувати, а не розказувати". Ось погляньте: "Автору доводиться описувати словами, звуково-графічними одиницями, скажемо, фарби, не артикульовані звуки, емоції, рослини тощо". І ось це все, мовляв, передати прямими словами (тобто словами-термінами) неможливо.
Приклад Йогансен показує на цигарках (я не здивована, їй-бо, не здивована).
Коли, скажемо, в мене в голові заходить така думка: в свято цигарок не купиш, треба купити заздалегідь, бо не буде чого курити, то в цім реченні слова-терміни "цигарки" та "курити" образів у мене не викликають, а являються, так сказати, "алгебраїчними знаками".
Поради, що із цим робити (себто як говорити не словами-термінами, а якось трохи цікавіше), дає дві: порівняння (хоча я думаю, він мав на увазі й інші тропи, наприклад, метафору) та поновлення. Під поновленням у Йогансена мається на увазі "спроба подати річ у новому аспекті, нарочите нерозуміння загальновживаних слів для того, щоб, аналізуючи їх наново, викликати яскравий образ даної речі в уяві читача".
Приклад такий:
Припустім, я хочу подати процес куріння так, щоб він по-новому був представ перед читачем. "Порубане листя, пожовкле листя нікоціяни старанно загорнуто в тонесенький папір, заклеєно і вправлено в бурштинову дудочку. Чоловік бере ту дудочку межи зуби й запалює посічене листя сірником. Іде дим, обволікає чоловіка, він ковтає його — навколо пливе чудний химерний аромат".
Така незвична подача речі завжди її конкретизує і робить яскравішою.
07.04.202514:25
📚 Сучасна українська літературна мова
Дуже гигочу з того, що Майк Йогансен буркоче на Олену Курило. Я її фанатка. Як і його 😅
Насправді буркоче він, звісно, не на неї і навіть не на її підручники загалом, а на те, що вони зіпсували мову молодих авторів. А якщо вже взагалі згрубша, то буркоче він на мовний пуризм.
Якщо ми, люди з давно уніфікованою літературною мовою, регулярно сваримось на тему всіляких "Добрий день" і "Доброго дня", то що їм казати. Треба розуміти, що з часу, коли не було жодного затвердженого правопису, і Іван Франко з Лесею Українкою сварились на тему того, як писати слово "в'яне", до підручників Олени Курило минуло лише 30 років. Звісно, разом із уніфікацією мови, прийшов і страх, що тепер кожен письменник писатиме однаковісінькою собі канцелярською мовою. Йогансен неодноразово ще згадуватиме, що оті, мовляв, вчительки укрмови ганять тепер Винниченка, що мова в нього недостатньо чиста і літературна.
І я водночас готова зі шкіри лізти і сваритись з авторами, які зовсім не вичитують свої тексти, бо це, мовляв, робота редактора. Ні, якщо вже пишете, вивчіть, будь ласка, мову. Але і разом з тим кожен із нас має свій стиль. І навіть мова оповідача, яка, здавалося б, мала бути літературною, може від тієї літературної норми трішки собі відходити. Наскільки сильно — це вже на роздуми і автора, і редактора.
Дуже гигочу з того, що Майк Йогансен буркоче на Олену Курило. Я її фанатка. Як і його 😅
Насправді буркоче він, звісно, не на неї і навіть не на її підручники загалом, а на те, що вони зіпсували мову молодих авторів. А якщо вже взагалі згрубша, то буркоче він на мовний пуризм.
Якщо ми, люди з давно уніфікованою літературною мовою, регулярно сваримось на тему всіляких "Добрий день" і "Доброго дня", то що їм казати. Треба розуміти, що з часу, коли не було жодного затвердженого правопису, і Іван Франко з Лесею Українкою сварились на тему того, як писати слово "в'яне", до підручників Олени Курило минуло лише 30 років. Звісно, разом із уніфікацією мови, прийшов і страх, що тепер кожен письменник писатиме однаковісінькою собі канцелярською мовою. Йогансен неодноразово ще згадуватиме, що оті, мовляв, вчительки укрмови ганять тепер Винниченка, що мова в нього недостатньо чиста і літературна.
І я водночас готова зі шкіри лізти і сваритись з авторами, які зовсім не вичитують свої тексти, бо це, мовляв, робота редактора. Ні, якщо вже пишете, вивчіть, будь ласка, мову. Але і разом з тим кожен із нас має свій стиль. І навіть мова оповідача, яка, здавалося б, мала бути літературною, може від тієї літературної норми трішки собі відходити. Наскільки сильно — це вже на роздуми і автора, і редактора.
От якщо читач почуває, що ви не вмієте висловити того, що хочете, то значить "мова" ваша погана, хоча б і була вона складена на 100% за Курилихою.
Оця сама книжка Курилихи, сильно прислужившись для канцелярій та для курсів українізації росіян, чималу зробила шкоду для письменників, ба й для публіцистів.
(...)
І все ж таки, подаючи поряд із тим корисні рецепти для стандартизації мови канцелярій, книжка ця має рацію як підручник діловодної стилістики. Та заголовок: "сучасної літературної" уже попсував мову багатьом молодим прозаїкам і псує ще й далі. Запам'ятайте, що це підручник для бухгалтерів, а не для письменників.
04.04.202515:28
Імена персонажів
Я ніколи не шукаю значень імен і не намагаюсь надати їм якихось сенсів. Я взагалі, можна сказати, не обираю імен. Я просто бачу персонажа, і така: ага, ти у мене будеш Вікою. І все. Вона Віка, хоч пристрельте, іншого їй не дано.
Дуже часто через це в основній трилогії вилазила купа імен на одну літеру (М і А), і врешті деяких другорядних і епізодичних персонажів довелось перейменувати. Фан факт: я не знаю, як я їх перейменувала, в мене вони досі в голові за тими своїми першими, оріджинал іменами. Тому, якщо колись будуть презентації тієї книги, тупитиму страшне 😅
Імена персонажів нового роману теж народились самі собою.
Головних героїв троє.
🧡 Рута
Рута виникла першою, вона одразу була Рутою, я це знала точно і впевнено. Проте все ж сумнівалась через одну-єдину причину. Рутою також звати кохану однієї моєї персонажки з основної трилогії. Вона згадана, може, три рази за всю книгу, але я ж то знаю, що вона Рута. І, що найгірше, вона геть не така Рута, як ота нова Рута, радше — повна протилежність. Але що вже. Будуть у мене дві Рути 🤷♀️
💚 Алана
От з Аланою трохи постраждала. Вона одразу з'явилась у моїй уяві Адаланою, і я така: топ, їй дуже личить це ім'я! І лише після першого розділу я вирішила погуглити. Виявилось, що це ім'я не дивовижним магічним чином влетіло мені в голову. Це персонажка "Таємничої історії Біллі Міллігана". І ще й ім'я, схоже, вигадане, тобто воно асоціюватиметься лише з тією персонажкою. Так Адалана стала Аделіною, а відтак я згадала про ту бісову книгу. Тоді — Адалайною, але мені було задовго. Врешті скоротилась до Алани.
🖤 Маркус
Підступна скотина 😅 Він став Маркусом з першого моменту його появи в домі моїх дівчат. Я дивилась на нього і знала, що він Маркус. Не задумувалась, чому. Аж поки в одному епізоді двічі поспіль чисто машинально не написала його Марселем — одним з найважливіших персонажів моєї головної трилогії. І, трясця, Маркус ні на крихточку не схожий на Марселя, ну ні трішечки. Але десь же ця зараза приревнувала і вискочила в момент, коли я вигадувала нового мужчину. Meeeh.
Я ніколи не шукаю значень імен і не намагаюсь надати їм якихось сенсів. Я взагалі, можна сказати, не обираю імен. Я просто бачу персонажа, і така: ага, ти у мене будеш Вікою. І все. Вона Віка, хоч пристрельте, іншого їй не дано.
Дуже часто через це в основній трилогії вилазила купа імен на одну літеру (М і А), і врешті деяких другорядних і епізодичних персонажів довелось перейменувати. Фан факт: я не знаю, як я їх перейменувала, в мене вони досі в голові за тими своїми першими, оріджинал іменами. Тому, якщо колись будуть презентації тієї книги, тупитиму страшне 😅
Імена персонажів нового роману теж народились самі собою.
Головних героїв троє.
🧡 Рута
Рута виникла першою, вона одразу була Рутою, я це знала точно і впевнено. Проте все ж сумнівалась через одну-єдину причину. Рутою також звати кохану однієї моєї персонажки з основної трилогії. Вона згадана, може, три рази за всю книгу, але я ж то знаю, що вона Рута. І, що найгірше, вона геть не така Рута, як ота нова Рута, радше — повна протилежність. Але що вже. Будуть у мене дві Рути 🤷♀️
💚 Алана
От з Аланою трохи постраждала. Вона одразу з'явилась у моїй уяві Адаланою, і я така: топ, їй дуже личить це ім'я! І лише після першого розділу я вирішила погуглити. Виявилось, що це ім'я не дивовижним магічним чином влетіло мені в голову. Це персонажка "Таємничої історії Біллі Міллігана". І ще й ім'я, схоже, вигадане, тобто воно асоціюватиметься лише з тією персонажкою. Так Адалана стала Аделіною, а відтак я згадала про ту бісову книгу. Тоді — Адалайною, але мені було задовго. Врешті скоротилась до Алани.
🖤 Маркус
Підступна скотина 😅 Він став Маркусом з першого моменту його появи в домі моїх дівчат. Я дивилась на нього і знала, що він Маркус. Не задумувалась, чому. Аж поки в одному епізоді двічі поспіль чисто машинально не написала його Марселем — одним з найважливіших персонажів моєї головної трилогії. І, трясця, Маркус ні на крихточку не схожий на Марселя, ну ні трішечки. Але десь же ця зараза приревнувала і вискочила в момент, коли я вигадувала нового мужчину. Meeeh.
03.04.202506:32
Майже тиждень і за холодну воду не бралася, бо ніяк не могла зрозуміти арку свого чоловічого ГГ. Він з'являється найпізніше, та ще й епізоди від його pov виникають лише в третьому розділі. До того ж він мусить майже весь час перебувати в одному місці, тому дати йому якусь логічно виправдану активність складно.
І от сьогодні зранку я прокинулась з дуже чітким розумінням, в чому там у ньому заковика. А разом з тим прийшло ще три усвідомлення.
1. Його арка дуже тісно переплітається з глобальним конфліктом книги.
2. У мене є глобальний конфлікт книги на рівні світу, хоч я його не планувала.
3. Якщо взяти всі три мої історії (основну трилогію, начерки епічного фентезі і оцей стенделоун), то попри те, що вони геть різні, з різними персонажами і проблемами, глобальний конфлікт у них можна звести до однієї формули: магія — необхідний, але обмежений різними чинниками ресурс, і саме це спричиняє усі особисті, місцеві і світові конфлікти.
Тепер треба трохи покопирсатись в собі, щоб зрозуміти, чому саме ця історія так не дає мені спокою 🤔
І от сьогодні зранку я прокинулась з дуже чітким розумінням, в чому там у ньому заковика. А разом з тим прийшло ще три усвідомлення.
1. Його арка дуже тісно переплітається з глобальним конфліктом книги.
2. У мене є глобальний конфлікт книги на рівні світу, хоч я його не планувала.
3. Якщо взяти всі три мої історії (основну трилогію, начерки епічного фентезі і оцей стенделоун), то попри те, що вони геть різні, з різними персонажами і проблемами, глобальний конфлікт у них можна звести до однієї формули: магія — необхідний, але обмежений різними чинниками ресурс, і саме це спричиняє усі особисті, місцеві і світові конфлікти.
Тепер треба трохи покопирсатись в собі, щоб зрозуміти, чому саме ця історія так не дає мені спокою 🤔
16.04.202508:27
Я-теперішня дуже дякує собі-минулій за те, що коли слова ніяк не лягали в правильні о́брази, вона з легкістю вирішила просто писати далі, покладаючись на велику віру у себе-майбутню. Я-теперішня повідомляє, що віра була марною, магії майбутнього не трапилось, опис знову не народився.
12.04.202516:29
Дуже мені подобається, як Йогансен визначає те, якою людиною має бути гарний прозаїк.
Гарний прозаїк має:
🟠 Мати терпіння
(боляче, але так)
🟠 Бути розумним
(ну не без того)
🟠 Мати життєвий досвід
(свята правда)
Гарний прозаїк має:
🟠 Мати терпіння
(боляче, але так)
Коли хтось остигає до свого твору після першого вечора, то хай він краще й не береться писати прозою — нехай складає договір на поему.
🟠 Бути розумним
(ну не без того)
З дурня прозаїка не буде, хай вже краще прямо вчиться на історика літератури.
🟠 Мати життєвий досвід
(свята правда)
Лірика, то найсексуальніша частина літератури; суто інтелектуальний багаж автора тут великої ролі не відограє. Навпаки, прозаїк повинен мати що розповідати своїм читачам. Коли лірика подібна до любовної пригоди, то новела нагадує радше комерційний контракт, за яким автор обов'язується розповісти щось цікаве, а читач погоджується цьому повірити й узяти все за реальність, принаймні на час читання.
09.04.202508:29
Додала до дошки нової книги свою традиційну шпаргалку. Цікаво, чи буде в мене хоч один текст, у якому я жодному персонажу бодай раз не наб'ю синця (у буквальному сенсі, в метафоричному — точно не буде).
06.04.202518:01
Захохана у його вірші. Регулярно гигочу над його автобіографіями та передмовами. Гину від "Подорожі ученого доктора Леонардо..." і — сором мені — не читала "Як будується оповідання".
Хоча ж знала, мала знати, що Майк Йогансен завалить мене своїм гумором та іронією, і все йтиме легко й швидко. Але якось завжди щось зупиняло.
А дарма!
Ніколи ще не читала нехудожнього тексту (хоч можна сперечатись, чи він нехудожній) з відчуттям, що не можу відірватись. І ніколи ще не зупиняла себе зумисно, щоб мати час подумати і щось написати.
Мені подобається читати "Як будується оповідання" і з літературознавчої точки зору (особливо всю першу частину про мистецтво), і з письменницької. Подобається проводити деякі паралелі з сучасністю, подобається бачити, як бачили тоді вони, і мислити, як мислили вони. А ще — люблю фантазувати, що було б, якби у нього, та й у всієї їхньої тусовчки, були соцмережі. Ми зі своїми літсрачами — просто діти у пісочниці, порівняно з ними.
Погляньте лиш, з чого він починає:
Або от.
Ну з джерелом прибутків зараз можна посперечатись, звісно 😅
А ще розділ із заголовком "Поезія і лимонад".
Цікаво от, під допомогою хлопцям здійснювати мультиплікацію Йогансен мав на увазі зводити дівчину в кіно чи почитати їй вірші? 🤔 Це він просто ще не знав про грінфлег книжкових чоловіків, бгг.
Хоча ж знала, мала знати, що Майк Йогансен завалить мене своїм гумором та іронією, і все йтиме легко й швидко. Але якось завжди щось зупиняло.
А дарма!
Ніколи ще не читала нехудожнього тексту (хоч можна сперечатись, чи він нехудожній) з відчуттям, що не можу відірватись. І ніколи ще не зупиняла себе зумисно, щоб мати час подумати і щось написати.
Мені подобається читати "Як будується оповідання" і з літературознавчої точки зору (особливо всю першу частину про мистецтво), і з письменницької. Подобається проводити деякі паралелі з сучасністю, подобається бачити, як бачили тоді вони, і мислити, як мислили вони. А ще — люблю фантазувати, що було б, якби у нього, та й у всієї їхньої тусовчки, були соцмережі. Ми зі своїми літсрачами — просто діти у пісочниці, порівняно з ними.
Погляньте лиш, з чого він починає:
На жаль, я не історик літератури і не літературний критик.Ну зараза ж, ну! Але ж люблю я його. А як регулярно історикам літератури, бідолашним, дістається далі по тексту.
(...)
Я спокійно міг би аналізувати літературні явища, для мене всі вони були б рівноцінні і однаково цікаві. З однаковим ентузіязмом я студіював би нотатки, зроблені на полях біблії Гулаком-Артемовським, ложку, якою Тарас Шевченко їв кашу з салдатського казана, його халяву і вірші поета Гадзінського, чи заяву Сосюри про вихід з Вапліте.
Або от.
Я ні в якім разі не збираюсь обстоювати так зване "мистецтво для мистецтва". Посамперед оця формула попри всій своїй глибокодумності і філософічній красі є логічний nonsens (безглуздя). Може існувати тільки (суб'єктивно) "мистецтво — для мистця", і то з двох поглядів: або як завдоволення його потреби в творчості, або як джерело прибутків, що дає мистцеві змогу набувати обіди, вино, тютюн і послуги проституток.
Ну з джерелом прибутків зараз можна посперечатись, звісно 😅
А ще розділ із заголовком "Поезія і лимонад".
Таким чином, хоч мистецтво ще й зараз має стосунки до полового життя людини і поруч з галстуками, букетами і цукерками допомагає, приміром, хлопцеві здійснювати ідею своєї мультиплікації (просто кажучи, розплодження), хоч воно і являється, правда, в мікроскопічній дозі, джерелом пізнання (і те джерело є смердюче та каламутне), хоч воно і відограє невелику дезорганізаційну ролю, корисну в момент революції, але то все є акциденції, а субстанція, суть мистецтва то є розвага. Соціяльна вартість мистецтва дорівнюється приблизно вартості мороженого й сельтерської води літом та гарячого чаю взимі. Соціяльна виробнича функція мистецтва така, як каруселі чи невинної гри; словом — це один із способів відпочивати.
Цікаво от, під допомогою хлопцям здійснювати мультиплікацію Йогансен мав на увазі зводити дівчину в кіно чи почитати їй вірші? 🤔 Це він просто ще не знав про грінфлег книжкових чоловіків, бгг.
03.04.202515:29
Картки персонажів
Як я розробляю картки персонажів свого нового роману?
Оскільки цей твір для мене дуже експериментальний, я вирішила на ньому просто відтренувати і випробувати все, що мені підходить і не підходить. Тому я запозичила в "Комірчині письменника" максимальну кількість тих інструментів, які мені подобались, і спробувала їх використати.
Що підійшло, що — ні, і що вигадалось у процесі?
✅ Чим я справді користуюсь?
🟠 Брехня і правда. Найбазовіші моменти, але й найскладніші для мене. Я довго думаю і копирсаюсь, щоб якось вивести оте одне коротке речення, яке схарактеризує брехню, в яку вірить персонаж. Часто мені треба спершу пропрацювати інші пункти, щоб врешті докрутити. Для свого чоловічого ГГ я, скажімо, змінювала брехню тричі, бо мені все не клеїлось.
🟠 Мета, бажання, потреба. Я починаю з мети і бажання, які насправді зазвичай дуже очевидні. А от на потребу вийти складніше. Потреба перегукується з правдою, тут дуже важливо їх зіставити.
Оці п'ять пунктів лежать в основі арки персонажів, фактично, по них я її потім прописую.
🟠 Три таємниці. Не вважаю, що вони потрібні всім персонажам, але так вже трапилось, що в обох моїх жіночих ГГ вони є. Я думала, що вони й так очевидні, і не варто їх ще доліплювати до картки персонажа, але потім я зрозуміла, що головна таємниця однієї ГГ розкривається вже ледь не в середині історії, і її треба відсунути в часі далі. Тому, як виявилось, — краще таки записати.
🟠 Болі. Довелось додати цей пункт, бо у всіх трьох персонажів є темна бексторі, і хоч я її не прописувала в картках, бо й так добре знаю, але коротко сформульований біль, який із цієї історії випливає, таки прописала. Чому? Він безпосередньо впливає на поведінку персонажів, їхні вибори, стосунки тощо. Мені зручно мати його завжди на оці.
🟠 "Спроби виправити ситуацію, але..." Оце цікавий момент, до якого я дійшла далеко не одразу. Я почала прописувати арку однієї з ГГ, виходячи з брехні, в яку вона вірить, а тоді зрозуміла, що щось не грає. Виходило, що персонажка наче й не дуже в ту брехню вірить. Кинула арку, полізла до другої персонажки — те саме. Вже було вирішила, що брехню погано визначила. А тоді зрозуміла.
Обидві мої персонажки входять у цей роман на моменті, коли вони вже здійснили кілька спроб якось виправити свою брехню. Насправді арка цього роману — не перша арка в їхньому житті. Просто всі попередні арки провалювались, тому що обидві персонажки користувались хибними установками, в яких вони застрягли. І от ті хибні установки не давали їм врешті все переламати і виправити. Тому я в арку буквально окремою лінією внесла переламування цих установок.
❌ Чим я не користуюсь?
🟠 Вадами, які випливають із брехні. Вони є ніби сходинкою переходу до типової поведінки, але насправді у мене вийшло, що це мусолення одного і того ж.
🟠 Довгою і короткою передісторіями. В усіх моїх персонажах вони є, але супер очевидні і геть не потрібні на картках. Ну тобто вони, звісно, потрібні в самій книзі, просто на картках лише місце займають :)
❔Що ще слід би було додати?
🟠 Більше деталей зовнішності. Я взяла лише основний опис, а також під картками накидала картинок з одягом, щоб при потребі могти ще щось доописувати. У мене навіть не прописаний колір очей персонажів, бггг. Але я буду писати зовнішність по ходу, вже, коли буде знадоблятись. Насправді це лише тому, що я дуже рідко як читачка звертаю увагу на зовнішність персонажів, і відповідно, не надто вдаюсь у неї в письмі.
🟠 Мовний профіль. Чесно — я не знаю, як його прописувати. У мене є виписані слова-паразити і слова, якими часто користується конкретний персонаж. Але щоб от прописати якісь умовні особливості синтаксису — ні. Вони вже всі втрьох мають свої голоси у моїй голові, я їх добре уявляю, тож, як мені здається, і написати зможу. Якщо не зможу — прописуватиму :)
Приклад своєї картки залишу в коментарях
Як я розробляю картки персонажів свого нового роману?
Оскільки цей твір для мене дуже експериментальний, я вирішила на ньому просто відтренувати і випробувати все, що мені підходить і не підходить. Тому я запозичила в "Комірчині письменника" максимальну кількість тих інструментів, які мені подобались, і спробувала їх використати.
Що підійшло, що — ні, і що вигадалось у процесі?
✅ Чим я справді користуюсь?
🟠 Брехня і правда. Найбазовіші моменти, але й найскладніші для мене. Я довго думаю і копирсаюсь, щоб якось вивести оте одне коротке речення, яке схарактеризує брехню, в яку вірить персонаж. Часто мені треба спершу пропрацювати інші пункти, щоб врешті докрутити. Для свого чоловічого ГГ я, скажімо, змінювала брехню тричі, бо мені все не клеїлось.
🟠 Мета, бажання, потреба. Я починаю з мети і бажання, які насправді зазвичай дуже очевидні. А от на потребу вийти складніше. Потреба перегукується з правдою, тут дуже важливо їх зіставити.
Оці п'ять пунктів лежать в основі арки персонажів, фактично, по них я її потім прописую.
🟠 Три таємниці. Не вважаю, що вони потрібні всім персонажам, але так вже трапилось, що в обох моїх жіночих ГГ вони є. Я думала, що вони й так очевидні, і не варто їх ще доліплювати до картки персонажа, але потім я зрозуміла, що головна таємниця однієї ГГ розкривається вже ледь не в середині історії, і її треба відсунути в часі далі. Тому, як виявилось, — краще таки записати.
🟠 Болі. Довелось додати цей пункт, бо у всіх трьох персонажів є темна бексторі, і хоч я її не прописувала в картках, бо й так добре знаю, але коротко сформульований біль, який із цієї історії випливає, таки прописала. Чому? Він безпосередньо впливає на поведінку персонажів, їхні вибори, стосунки тощо. Мені зручно мати його завжди на оці.
🟠 "Спроби виправити ситуацію, але..." Оце цікавий момент, до якого я дійшла далеко не одразу. Я почала прописувати арку однієї з ГГ, виходячи з брехні, в яку вона вірить, а тоді зрозуміла, що щось не грає. Виходило, що персонажка наче й не дуже в ту брехню вірить. Кинула арку, полізла до другої персонажки — те саме. Вже було вирішила, що брехню погано визначила. А тоді зрозуміла.
Обидві мої персонажки входять у цей роман на моменті, коли вони вже здійснили кілька спроб якось виправити свою брехню. Насправді арка цього роману — не перша арка в їхньому житті. Просто всі попередні арки провалювались, тому що обидві персонажки користувались хибними установками, в яких вони застрягли. І от ті хибні установки не давали їм врешті все переламати і виправити. Тому я в арку буквально окремою лінією внесла переламування цих установок.
❌ Чим я не користуюсь?
🟠 Вадами, які випливають із брехні. Вони є ніби сходинкою переходу до типової поведінки, але насправді у мене вийшло, що це мусолення одного і того ж.
🟠 Довгою і короткою передісторіями. В усіх моїх персонажах вони є, але супер очевидні і геть не потрібні на картках. Ну тобто вони, звісно, потрібні в самій книзі, просто на картках лише місце займають :)
❔Що ще слід би було додати?
🟠 Більше деталей зовнішності. Я взяла лише основний опис, а також під картками накидала картинок з одягом, щоб при потребі могти ще щось доописувати. У мене навіть не прописаний колір очей персонажів, бггг. Але я буду писати зовнішність по ходу, вже, коли буде знадоблятись. Насправді це лише тому, що я дуже рідко як читачка звертаю увагу на зовнішність персонажів, і відповідно, не надто вдаюсь у неї в письмі.
🟠 Мовний профіль. Чесно — я не знаю, як його прописувати. У мене є виписані слова-паразити і слова, якими часто користується конкретний персонаж. Але щоб от прописати якісь умовні особливості синтаксису — ні. Вони вже всі втрьох мають свої голоси у моїй голові, я їх добре уявляю, тож, як мені здається, і написати зможу. Якщо не зможу — прописуватиму :)
Приклад своєї картки залишу в коментарях
02.04.202514:37
Дочитала останню книгу "Локвуд і Ко"
Я так боялась, що почуватимусь спустошеною, так її розтягувала, так мусолила.
Але ні.
Я не почуваюсь спустошеною.
Навіть попри те, що історія, яку я так полюбила, закінчилась, отого відчуття "минула епоха, всьому кінець, піду поридаю" нема.
І я думаю, це тому, що фінал певною мірою відкритий. Насправді глобальний конфлікт вирішений, але не геть так, як я сподівалась (я думала, що Проблема зникне, і всім тим бідним дітям більше не буде чим зайнятись), втрати є, але вони з проблиском надії і водночас — не стовідсоткової (привид черепа з'явиться, я у це капець вірю!), навіть найслоубьорніший слоубьорн закінчився так, що я дуже задоволена (бляха, той кулон для мене був чи не інтимнішим, ніж якби вони нарешті поцілувались; настільки ж воно мило, дитячо, але пристрасно закінчилось).
Коротше, я хочу вміти так писати, хочу вміти так закінчувати серії, хочу радити цю книгу всім і вся, бо це дуже теплий і надзвичайний досвід.
P.S. Ви вловили тонюсінький натяк про лавінтерест Голлі? Я просто верещала, коли прочитала.
Я так боялась, що почуватимусь спустошеною, так її розтягувала, так мусолила.
Але ні.
Я не почуваюсь спустошеною.
Навіть попри те, що історія, яку я так полюбила, закінчилась, отого відчуття "минула епоха, всьому кінець, піду поридаю" нема.
І я думаю, це тому, що фінал певною мірою відкритий. Насправді глобальний конфлікт вирішений, але не геть так, як я сподівалась (я думала, що Проблема зникне, і всім тим бідним дітям більше не буде чим зайнятись), втрати є, але вони з проблиском надії і водночас — не стовідсоткової (привид черепа з'явиться, я у це капець вірю!), навіть найслоубьорніший слоубьорн закінчився так, що я дуже задоволена (бляха, той кулон для мене був чи не інтимнішим, ніж якби вони нарешті поцілувались; настільки ж воно мило, дитячо, але пристрасно закінчилось).
Коротше, я хочу вміти так писати, хочу вміти так закінчувати серії, хочу радити цю книгу всім і вся, бо це дуже теплий і надзвичайний досвід.
P.S. Ви вловили тонюсінький натяк про лавінтерест Голлі? Я просто верещала, коли прочитала.
15.04.202515:56
Маю в ґудрідсі два відгуки, які регулярно лайкають люди: це відгук на "Я бачу, вас цікавить пітьма" Ілларіона Павлюка і "Твердиню" Макса Кідрука. Я вже навіть не реагую на сповіщення про це, просто прогортую.
Але сьогодні знову хтось лайкнув відгук на "Твердиню", яку я оцінила у 2 зірочки (що я роблю критично рідко), і я зайшла на профіль книги. Як же я гиготіла.
Нормальні автори: моя книга — 5 зірочок, читайте, я старався, в мене вийшло незле!
Макс Кідрук: нууу... двієчка.
Але сьогодні знову хтось лайкнув відгук на "Твердиню", яку я оцінила у 2 зірочки (що я роблю критично рідко), і я зайшла на профіль книги. Як же я гиготіла.
Нормальні автори: моя книга — 5 зірочок, читайте, я старався, в мене вийшло незле!
Макс Кідрук: нууу... двієчка.
11.04.202515:30
Світобудова
Дійшла в розробці нової книги до найболючішого 😅
Мені доволі легко вигадується макросвітобудова (якщо її так можна назвати): державний устрій країн, зовнішня і внутрішня політика, товари імпорту / експорту тощо.
Проте коли доходить до дрібних деталей, я завжди заледве змушую себе якось вийти за рамки і вигадати щось цікаве. А в дрібних деталях часто ховається уся реальність фентезійного світу.
І я люблю такі деталі. Маю навіть декілька улюблених.
У "Хроніках Буресвітла" — покрита захищена рука жінок, те, що чоловіки не вміють читати, гроші-сфери, які треба заряджати під час бур. У "З-імли-народжені" — попіл, що падає з неба, та нічна імла. У "Замок із кришталю" — спеціальні стільці для птахів, традиції із простелянням крила і шаною до пір'я, особливості дітонародження у змій. У "Колесі часу" — традиції Дів Списа.
Для себе виділила кілька аспектів.
🟠 Релігія. Ось з цим і найпростіше, і найскладніше. Бо релігія водночас має ґрунтуватись на певних особливостях світу (тобто мати якусь логіку свого виникнення), і на певні особливості впливати.
🟠 Етикет. Як персонажі звертаються до різних груп людей, що для них ввічливо робити, а що — ні. Це може бути навіть якась одна невелика деталь, яка промовисто характеризує конкретну націю, расу тощо. Скажімо, те ж таки простеляння крила у "Замку із кришталю". Або, наприклад, у "Колесі часу" серед морського народу (не впевнена щодо назви, призабула вже) прийнято бути на кораблі топлес, не залежно від статі.
🟠 Забобони і народні вірування. Здійснення певного ритуалу перед, скажімо, весняним посівом. Чи прикмета про якогось місцевого чорного кота, який переходить дорогу з пустими відрами.
🟠 Соціальні ролі і обов'язки, різниця між статями. Наприклад, у вже згаданого морського народу в Джордана капітанами кораблів завжди є жінки. Або ті ж таки нечитаючі чоловіки у Сандерсона.
🟠 Фольклор. Тут і народні свята, які часто будуть пов'язані з сільськогосподарським циклом, і, власне, фольклор: пісні, казки тощо. Складно мені з цим, і в книгах це моя найменш улюблена особливість світоустрою, бо тут, як мені здається, нелегко продумати щось, що критично відрізнятиметься від нашого світу.
🟠 Мода. Ненавиджу описувати одяг, це просто мій біль. І в книгах ніколи не напружуюсь, щоб уявити, як вдягнений той чи інший персонаж, хоча в тих таки "Хроніках Буресвітла" одяг різних народів відрізняється, подекуди, кардинально. Але мені — нецікаво :)
🟠 Їжа і напої. От це люблю більше. Знову ж, у "Хроніках Буресвітла" їжа жінок і чоловіків відрізняється смаком і гостротою спецій, які до них додають. А міцність вина залежить від його кольору.
🟠 "Сліди" історії в географії. Ліс на мапі — не просто ліс. Він має якусь свою назву, до якої, наприклад, прив'язана легенда чи місцева бувальщина. А якщо країна / планета / що у вас там має довгу історію, то мали б бути якісь місця старих битв / воєн / або взагалі минулих епох ("Колесо часу" передає привіт).
Звісно, далеко не все це потрібне, особливо, якщо у вас не епічне фентезі. Але кілька пунктів можна було б продумати. Для себе я визначила, що мені найцікавіше як читачці, коли ці нюанси кардинально відрізняються від нашого світу (ті ж таки чоловіки, які не вміють писати, чи жінки-капітанки кораблів). А якщо вони радше відображають вже відомі нам концепції, просто в сетингу конкретного світу (як це часто буває з фольклором і релігією), мені не дуже запам'ятовується і не дуже й цікаво.
Взагалі, якщо мова не про великі епічні історії, то це все для мене радше такі собі прикраси, гарні вишеньки на торті.
Які ваші улюблені детальки фентезійних світів? Чи мають вони для вас значення?
Дійшла в розробці нової книги до найболючішого 😅
Мені доволі легко вигадується макросвітобудова (якщо її так можна назвати): державний устрій країн, зовнішня і внутрішня політика, товари імпорту / експорту тощо.
Проте коли доходить до дрібних деталей, я завжди заледве змушую себе якось вийти за рамки і вигадати щось цікаве. А в дрібних деталях часто ховається уся реальність фентезійного світу.
І я люблю такі деталі. Маю навіть декілька улюблених.
У "Хроніках Буресвітла" — покрита захищена рука жінок, те, що чоловіки не вміють читати, гроші-сфери, які треба заряджати під час бур. У "З-імли-народжені" — попіл, що падає з неба, та нічна імла. У "Замок із кришталю" — спеціальні стільці для птахів, традиції із простелянням крила і шаною до пір'я, особливості дітонародження у змій. У "Колесі часу" — традиції Дів Списа.
Для себе виділила кілька аспектів.
🟠 Релігія. Ось з цим і найпростіше, і найскладніше. Бо релігія водночас має ґрунтуватись на певних особливостях світу (тобто мати якусь логіку свого виникнення), і на певні особливості впливати.
🟠 Етикет. Як персонажі звертаються до різних груп людей, що для них ввічливо робити, а що — ні. Це може бути навіть якась одна невелика деталь, яка промовисто характеризує конкретну націю, расу тощо. Скажімо, те ж таки простеляння крила у "Замку із кришталю". Або, наприклад, у "Колесі часу" серед морського народу (не впевнена щодо назви, призабула вже) прийнято бути на кораблі топлес, не залежно від статі.
🟠 Забобони і народні вірування. Здійснення певного ритуалу перед, скажімо, весняним посівом. Чи прикмета про якогось місцевого чорного кота, який переходить дорогу з пустими відрами.
🟠 Соціальні ролі і обов'язки, різниця між статями. Наприклад, у вже згаданого морського народу в Джордана капітанами кораблів завжди є жінки. Або ті ж таки нечитаючі чоловіки у Сандерсона.
🟠 Фольклор. Тут і народні свята, які часто будуть пов'язані з сільськогосподарським циклом, і, власне, фольклор: пісні, казки тощо. Складно мені з цим, і в книгах це моя найменш улюблена особливість світоустрою, бо тут, як мені здається, нелегко продумати щось, що критично відрізнятиметься від нашого світу.
🟠 Мода. Ненавиджу описувати одяг, це просто мій біль. І в книгах ніколи не напружуюсь, щоб уявити, як вдягнений той чи інший персонаж, хоча в тих таки "Хроніках Буресвітла" одяг різних народів відрізняється, подекуди, кардинально. Але мені — нецікаво :)
🟠 Їжа і напої. От це люблю більше. Знову ж, у "Хроніках Буресвітла" їжа жінок і чоловіків відрізняється смаком і гостротою спецій, які до них додають. А міцність вина залежить від його кольору.
🟠 "Сліди" історії в географії. Ліс на мапі — не просто ліс. Він має якусь свою назву, до якої, наприклад, прив'язана легенда чи місцева бувальщина. А якщо країна / планета / що у вас там має довгу історію, то мали б бути якісь місця старих битв / воєн / або взагалі минулих епох ("Колесо часу" передає привіт).
Звісно, далеко не все це потрібне, особливо, якщо у вас не епічне фентезі. Але кілька пунктів можна було б продумати. Для себе я визначила, що мені найцікавіше як читачці, коли ці нюанси кардинально відрізняються від нашого світу (ті ж таки чоловіки, які не вміють писати, чи жінки-капітанки кораблів). А якщо вони радше відображають вже відомі нам концепції, просто в сетингу конкретного світу (як це часто буває з фольклором і релігією), мені не дуже запам'ятовується і не дуже й цікаво.
Взагалі, якщо мова не про великі епічні історії, то це все для мене радше такі собі прикраси, гарні вишеньки на торті.
Які ваші улюблені детальки фентезійних світів? Чи мають вони для вас значення?
Reposted from:
Видавництво Богдан
07.04.202515:19
Друкарня повідомляє нам фантастичні новини🔥
"Колесо Часу. Кн. 7. Корона Мечів" Роберта Джордана приїде на кілька тижнів раніше – передпродаж триватиме до кінця цього тижня😊
"Колесо Часу. Кн. 7. Корона Мечів" Роберта Джордана приїде на кілька тижнів раніше – передпродаж триватиме до кінця цього тижня😊
05.04.202520:18
Обрали зі старшокласниками на останню чверть книжкового клубу "Загубленого принца" Наталі Кош.
Прочитала щойно початок, буквально 10% книги, але вже можу сказати, що дуже класно.
За перших 50 сторінок ми вже отримали доволі непогане розкриття проблем, болів і думок головного героя та його друга; часткове пояснення минулого ГГ, а ще гарний гачечок з таємницею його теперішнього; двох яскравих персонажів, які намагаються витягти ГГ із зони комфорту; традиційний refusal of the call, але гарно аргументований, а ще — гарно потім перерваний; цікаву жіночу другорядну персонажку, яка також одразу розкриває свої проблеми, хоча з'являється буквально на трьох сторінках, але я вже її люблю; ім'я антагоніста і загальний конфлікт книги, а ще — базове розуміння особливостей світу.
І оце все настільки м'яко і плавно подане, що не особливо й відчувається така добряча порція інформації та подій.
Словом, краса.
А ще мені дуже подобається система імен у цьому світі.
Якщо я правильно зрозуміла, імена персонажів завжди дуже короткі (дві-три букви), але до них додається ще приставка роду і приставка бога-покровителя (може бути лише одна з них або й жодної). Так, наприклад, персонажку звати Ані, але вона з родини Та, тому повне її ім'я Аніта.
А головний герой Із, але повне його ім'я Ізарель (наскільки я розумію, рід Ар, богиня Ель).
Прочитала щойно початок, буквально 10% книги, але вже можу сказати, що дуже класно.
За перших 50 сторінок ми вже отримали доволі непогане розкриття проблем, болів і думок головного героя та його друга; часткове пояснення минулого ГГ, а ще гарний гачечок з таємницею його теперішнього; двох яскравих персонажів, які намагаються витягти ГГ із зони комфорту; традиційний refusal of the call, але гарно аргументований, а ще — гарно потім перерваний; цікаву жіночу другорядну персонажку, яка також одразу розкриває свої проблеми, хоча з'являється буквально на трьох сторінках, але я вже її люблю; ім'я антагоніста і загальний конфлікт книги, а ще — базове розуміння особливостей світу.
І оце все настільки м'яко і плавно подане, що не особливо й відчувається така добряча порція інформації та подій.
Словом, краса.
А ще мені дуже подобається система імен у цьому світі.
Якщо я правильно зрозуміла, імена персонажів завжди дуже короткі (дві-три букви), але до них додається ще приставка роду і приставка бога-покровителя (може бути лише одна з них або й жодної). Так, наприклад, персонажку звати Ані, але вона з родини Та, тому повне її ім'я Аніта.
А головний герой Із, але повне його ім'я Ізарель (наскільки я розумію, рід Ар, богиня Ель).
Reposted from:
Антиквар від Шкурупія
03.04.202509:09
«Сконфіскований цензурою автобіографічний роман “Югурта”, що являв широку картину передреволюційного Харкова, до читача не дійшов».
Це про роман Майка Йогансена, оригінал якого втрачений і зберігся лише переклад російською. І знаєте що?
😍 Ярина Цимбал працює над реконструкцією/перекладом цього тексту українською! Паралельно йде робота польською, чеською, німецькою та шведською. Далі буде!
Відділені одна від одної круглими невисокими пагорбами текли дві річки. Обидві вони заросли зухвалими кислими травами: очеретом, осокою, йором і рогозом, навесні водопілля виривало цілі шматки глею, де коріння очерету стирчало, як щітка, і несло відірвані острівці до злиття двох річок.
Десь у плесах двох сполучених річок грудки очерету зупинялися на літо, обростали, робився плав, і на плаву гніздилися чорні водяні курочки. Стоян довкола плаву заростав лататтям і ряскою, курочки бігали по лататтю, як по сухому, і жиріли від рясної поживи.
31.03.202515:32
🐍 Для вас має значення, оригінальна чи вигадана флора і фауна у книзі?
В моїй основній трилогії таких проблем нема, бо у ній існує Земля, бггг. А в покинутих мною начерках, з яких колись виросте — мусить вирости! — епічне фентезі, геть усе цілком вигадане, що виправдано жанром.
Але в новому тексті я трохи підзастрягла. Спочатку я перекривала ххх усі назви овочів, фруктів і квітів, бо думала, що вигадаю їх згодом. Потім виявилось, що їдять персонажі багато, і умовні яйця, молоко, борошно мені, однак, потрібні. А ще звідкілясь вилізли коні і осли.
І тут я трохи підзависла.
Варіантів три.
🟡 Брати геть усе наше-звичне, але це наче трохи вибиває із фентезі-реалій, бо світ цієї книги цілком вигаданий, Землі там не існує.
🟡 Брати трохи того, трохи іншого. Наприклад, хай собі борошно буде, але з'являться якісь вигадані ягоди. Або, крім коней і ослів, будуть якісь місцеві свійські птахи з своєю назвою. Але: це трохи пантеличить.
🟡 Брати все лише вигадане. І це цілком окей у світах, на кшталт "Хронік Буресвітла" (хоча й там коні є, вони якісь універсальні тварини фентезі-світів, бггг), але в маленькому стенделоун фентезі якось не хочеться перевантажувати читача.
Ви звертаєте увагу на такі штуки? Вони вам подобаються чи радше дратують?
В моїй основній трилогії таких проблем нема, бо у ній існує Земля, бггг. А в покинутих мною начерках, з яких колись виросте — мусить вирости! — епічне фентезі, геть усе цілком вигадане, що виправдано жанром.
Але в новому тексті я трохи підзастрягла. Спочатку я перекривала ххх усі назви овочів, фруктів і квітів, бо думала, що вигадаю їх згодом. Потім виявилось, що їдять персонажі багато, і умовні яйця, молоко, борошно мені, однак, потрібні. А ще звідкілясь вилізли коні і осли.
І тут я трохи підзависла.
Варіантів три.
🟡 Брати геть усе наше-звичне, але це наче трохи вибиває із фентезі-реалій, бо світ цієї книги цілком вигаданий, Землі там не існує.
🟡 Брати трохи того, трохи іншого. Наприклад, хай собі борошно буде, але з'являться якісь вигадані ягоди. Або, крім коней і ослів, будуть якісь місцеві свійські птахи з своєю назвою. Але: це трохи пантеличить.
🟡 Брати все лише вигадане. І це цілком окей у світах, на кшталт "Хронік Буресвітла" (хоча й там коні є, вони якісь універсальні тварини фентезі-світів, бггг), але в маленькому стенделоун фентезі якось не хочеться перевантажувати читача.
Ви звертаєте увагу на такі штуки? Вони вам подобаються чи радше дратують?
Shown 1 - 24 of 62
Log in to unlock more functionality.