Religion
Клайв Стейплз Льюїс🇺🇦
Religion
08.05.202508:25
Друзі, щиро і безмежно вдячна вам!
Моя банка вчора досягла мети!
Ми зібрали 10230 грн.
Моя банка вчора досягла мети!
Ми зібрали 10230 грн.
06.05.202510:56
Усе - і добре, і погане - ми, якщо можна так висловитися, підхоплюємо, ніби заразну хворобу, таку собі інфекцію. Якщо ви хочете зігрітися, то маєте стати біля вогню; якщо хочете намокнути - маєте ввійти у воду. Якщо прагнете здобути радість, силу, мир, вічне життя, то маєте наблизитися - а чи навіть увійти - туди, де все це є. Радість, сила, мир, вічне життя - це винагорода, що її Бог міг би, якби тільки захотів, просто вручити кожному. Це - велике джерело енергії і краси, яке б'є у самісінькому осередді дійсности. Якщо ви підійдете ближче, бризки вас намочать; зупинитеся віддалік - зостанетеся сухі. Якщо людина поєднана з Богом, то як же їй не жити вічно? І що залишається тому, хто від Бога відокремлений, як не зачахнути і померти?
Просто християнство
#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily
Просто християнство
#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily
30.04.202508:54
Вільм Лоу відзначає, що люди просто «забавляються», просячи в Бога терпеливості в у голоді та гоніннях, а тим часом бурчать на негоду та дрібні незручності. Перш ніж бігати, треба навчитися ходити. Так і тут. Ми (чи принаймні я) не зможемо хвалити Бога за щось велике, якщо не навчилися хвалити Його за дрібниці. У кращому випадку, віра і розум підкажуть нам, що Йому належить поклонятися. Але ж ми Його ще не знайшли, «не скуштували й не побачили». Будь-яка лелітка сонячного світла в лісі розповість вам про сонце те, чого ніколи не знайдете в жодному підручнику з астрономії. Ці чисті та спонтанні радощі - «лелітки Божого світла» в лісі нашого життя.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
18.02.202512:28
Християнство не підміняє наше повсякденне життя новим. Воно радше по-новому організовує та використовує у своїх надприродних цілях наші повсякденні матеріали. Безперечно, в певних обставинах воно вимагає зречення деяких чи навіть усіх суто людських прагнень: краще спастися однооким чи одноруким, ніж з обома очима та руками загинути у геєні вогненній. Та християнство робить це в якомусь сенсі per accidens, оскільки у певних специфічних обставинах вже неможливо здійснювати те чи інше заняття для слави Божої. Між духовним життям і повсякденними заняттями як такими немає протиріччя. В якомусь сенсі, всюдисущність слухняності Богу в християнському житті подібна до всюдисущності Бога у просторі. Бог не заповнює Собою простір, як це робить фізичне тіло, тобто частини Бога не перебувають у різних частинах простору, витісняючи собою інші тіла. І все ж, як пишуть добрі богослови, Він присутній усюди, у кожній точці простору.
Навчання під час війни
#lewisdaily
Навчання під час війни
#lewisdaily
10.02.202513:14
Немає нічого доброго у тому, щоб намагатися перевершити в духовності самого Бога. Бог ніколи не мав наміру зробити людину істотою суто духовною. Саме тому для того, щоб сповнювати нас новим життям, Він використовує такі матеріяльні речі як хліб і вино. Нам цей спосіб може здаватися якимсь незрілим і не надто духовним. Але Бог – іншої думки, бо ж дав нам потребу у їжі. Матерія Йому до вподоби. Він сам її винайшов.
Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity
Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity
04.02.202508:52
Не існує звичайних людей. Ви ніколи не розмовляли з простим смертним. Нації, культури, мистецтва, цивілізації - вони смертні, і їхнє життя для нас, як життя комара. Але саме з безсмертними ми жартуємо, працюємо, одружуємося, ображаємо, експлуатуємо... Це не означає, що ми повинні бути вічно пафосними. Ми мусимо гратись. Але наші веселощі мають бути такими (а це, власне, найвеселіші веселощі), які існують між людьми, що від самого початку сприймають одне одного серйозно - без легковажності, без зверхності. І наше милосердя має бути справжньою і дорогою любов'ю, з чутливістю до гріхів, незважаючи на які ми любимо грішника, а не просто терпимістю чи поблажливістю, які пародіюють любов, як легковажність пародіює веселощі.
Тягар Слави
#lewisdaily
Тягар Слави
#lewisdaily
07.05.202518:18
Друзі, я вам дуже дякую!
Залишилося 1300 грн і банка досягне мети!
Будь ласка, давайте закриємо збір сьогодні?
Долучіться посильним донатом і будемо засинати із думкою, що сьогодні ми допомогли нашим воїнам 🙏
Донатити тут!
Залишилося 1300 грн і банка досягне мети!
Будь ласка, давайте закриємо збір сьогодні?
Долучіться посильним донатом і будемо засинати із думкою, що сьогодні ми допомогли нашим воїнам 🙏
Донатити тут!
05.05.202511:53
Дружба – не винагорода за нашу проникливість і добрий смак у людях. Це інструмент, за допомогою якого Бог кожному виявляє красу всіх інших. Ця краса не є більшою від краси тисячі інших людей; через Дружбу Бог спрямовує наш погляд до них. Вона, так само як і кожен тип краси, походить від Нього, а тоді, у випадку доброї Дружби, Він її примножує через саму Дружбу, перетворюючи її на Свій інструмент сотворення, а також об’явлення. На цьому бенкеті трапезу організовує Він, і Він вибирає гостей. Будемо сподіватися, що саме Він іноді, якщо не завжди, сидить за столом на почесному місці. Пам’ятаймо про це.
Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily
Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily
29.04.202509:58
Topic: Велике розлучення
Time: Apr 29, 2025 08:00 PM Helsinki
Join Zoom Meeting
https://us06web.zoom.us/j/88186465502?pwd=Ib1K4wcusU5lqHQTwwdzdPsOalxu9r.1
Meeting ID: 881 8646 5502
Passcode: 984760
Time: Apr 29, 2025 08:00 PM Helsinki
Join Zoom Meeting
https://us06web.zoom.us/j/88186465502?pwd=Ib1K4wcusU5lqHQTwwdzdPsOalxu9r.1
Meeting ID: 881 8646 5502
Passcode: 984760
15.02.202509:55
В Церкві, як і у світі є найрізноманітніші люди. Думаю, що особливо так є саме в Церкві. Благодать вдосконалює природу, а отже вона відкриває нас у всякому різноманітті, яке замислив Бог, коли творив світ, - небо багатше пекла. "Отара одна", але не озеро. Садові троянди і нарциси не більше схожі поміж собою, ніж дикі троянди і нарциси. Одного разу я був на грецькому (православному) богослужінні. Більш за все мені там сподобалось, що в них, здається, немає правил для прихожан. Одні стояли на ногах, інші на колінах, треті сиділи, четверті ходили храмом, а один взагалі повзав по підлозі, наче гусениця. Чудово, що ніхто зовсім не дивився за поведінкою сусідів. Як би мені хотілося, щоб ми, англікани, чинили так само! Є люди, яким сильно муляє, коли людина на сусідній лавці хреститься чи не хреститься. Їм не те що осуджувати - навіть приглядатися не варто. "Хто ти, що судиш чужого раба?"
Листи до Малкольма
#lewisdaily
Листи до Малкольма
#lewisdaily
09.02.202510:06
Певною мірою, ми забагато думаємо про ядерну бомбу. “Як нам жити у ядерну добу?” Так і хочеться відповісти: “А як би ви жили в шістнадцятому столітті, коли чума відвідувала Лондон чи не щороку, або у добу вікінгів, коли скандинавські розбійники могли будь-якої ночі пристати до берега й перерізати вам горлянку, або, зрештою, як ви живете у добу раку, добу сифілісу, добу паралічу, добу авіаційних нальотів, добу залізничних аварій, добу автотрощ?”
Іншими словами, не перебільшуймо новизну нашого становища. Повірте, любі пані та панове, ви та всі, кого ви любите, були приречені на смерть задовго до винайдення ядерної бомби, й чимало з нас – на зовсім неприємну смерть. Ми мали одну суттєву перевагу перед нашими предками – знеболюючі; ми досі її маємо. Абсолютно безглуздо скиглити і побиватися через те, що вчені на один шанс збільшили ймовірність померти болісною та передчасною смертю у світі, який і без того ряснів подібними шансами, у світі, де смерть – зовсім не випадковість, а закономірність.
Ось перше, що мусимо зрозуміти. І передусім нам слід зібратися. Якщо нам судилося померти від ядерної бомби, то нехай ця бомба, коли вона прилетить, застане нас за розумними та людськими заняттями: молитвою, працею, викладанням, читанням, слуханням музики, купанням дітей, грою в теніс, спілкуванням з друзями за келихом пива чи грою в дартс, – а не як овець, що від переляку збилися докупи, не за думками про бомби. Бомби можуть знищити наші тіла (це може зробити і мікроб), та вони не сміють полонити наш розум.
Ви можете відповісти: “Але нас турбує не сама смерть, навіть не болісна та передчасна смерть. Звісно, ймовірність такої смерті не нова. Новим є те, що ядерна бомба може остаточно і цілковито знищити саму цивілізацію. Нас назавжди поглине пітьма”.
Це підводить нас до суті питання, та спочатку дозвольте спробувати пояснити, в чому саме, на мою думку, полягає питання. Як ви уявляли долю цивілізації до появи ядерної бомби? Що, на вашу думку, мало статися з усіма здобутками людства в самому кінці? Правильна відповідь відома усім, хто принаймні поверхнево знайомий з наукою; та, як не дивно, її важко навіть вимовити. А відповідь, безумовно, наступна: неважливо, буде застосована ядерна бомба чи ні, але місце призначення всієї історії – НІЩО. Астрономи не тішать себе надією, що наша планета завжди буде придатною для життя. Фізики не тішать себе надією, що органічне життя завжди існуватиме бодай десь у матеріальному всесвіті. Не лише Земля, а й увесь космічний простір, усі зорі небесні припинять своє існування. Природа наче корабель, що йде під воду. Анрі Бергсон говорить про élan vital, Бернард Шоу – про “силу життя”, немов ці речі здатні примножуватись до безкінечності. Таке мислення – від зацикленості на біології та нехтування іншими науками. Надії справді немає. У довгостроковій перспективі природа не виявляє прихильності до життя. Якщо існує лише природа – себто якщо немає Бога та інакшого життя поза природою, – тоді все завершиться в одній точці: у всесвіті, з якого назавжди зникне будь-яке життя. Не зостанеться тих, хто пам’ятатиме про всесвіт – цей випадковий проблиск світла. Звісно, ядерна бомба може скоротити тривалість життя нашої планети, та навіть якби вона проіснувала ще мільярди років, все одно цей час мізерно малий відносно океанів мертвого часу, що омивали планету до її виникнення та омиватимуть потім; тому мене не надто обходить скорочення тривалості життя через ядерну бомбу.
Що насправді зробили війни, клімат (хіба ще не настав черговий льодовиковий період?) та ядерні бомби, так це нагадали нам, попри нашу волю, в якому світі ми живемо – світі, про який ми стали забувати протягом періоду процвітання до 1914 року. І це нагадування, до певної міри, є добрим. Нас пробудили зі приємного сну, й тепер ми можемо почати говорити про реальність.
Про життя у ядерну добу (
Переклад Олександра Малова
#lewisdaily
Іншими словами, не перебільшуймо новизну нашого становища. Повірте, любі пані та панове, ви та всі, кого ви любите, були приречені на смерть задовго до винайдення ядерної бомби, й чимало з нас – на зовсім неприємну смерть. Ми мали одну суттєву перевагу перед нашими предками – знеболюючі; ми досі її маємо. Абсолютно безглуздо скиглити і побиватися через те, що вчені на один шанс збільшили ймовірність померти болісною та передчасною смертю у світі, який і без того ряснів подібними шансами, у світі, де смерть – зовсім не випадковість, а закономірність.
Ось перше, що мусимо зрозуміти. І передусім нам слід зібратися. Якщо нам судилося померти від ядерної бомби, то нехай ця бомба, коли вона прилетить, застане нас за розумними та людськими заняттями: молитвою, працею, викладанням, читанням, слуханням музики, купанням дітей, грою в теніс, спілкуванням з друзями за келихом пива чи грою в дартс, – а не як овець, що від переляку збилися докупи, не за думками про бомби. Бомби можуть знищити наші тіла (це може зробити і мікроб), та вони не сміють полонити наш розум.
Ви можете відповісти: “Але нас турбує не сама смерть, навіть не болісна та передчасна смерть. Звісно, ймовірність такої смерті не нова. Новим є те, що ядерна бомба може остаточно і цілковито знищити саму цивілізацію. Нас назавжди поглине пітьма”.
Це підводить нас до суті питання, та спочатку дозвольте спробувати пояснити, в чому саме, на мою думку, полягає питання. Як ви уявляли долю цивілізації до появи ядерної бомби? Що, на вашу думку, мало статися з усіма здобутками людства в самому кінці? Правильна відповідь відома усім, хто принаймні поверхнево знайомий з наукою; та, як не дивно, її важко навіть вимовити. А відповідь, безумовно, наступна: неважливо, буде застосована ядерна бомба чи ні, але місце призначення всієї історії – НІЩО. Астрономи не тішать себе надією, що наша планета завжди буде придатною для життя. Фізики не тішать себе надією, що органічне життя завжди існуватиме бодай десь у матеріальному всесвіті. Не лише Земля, а й увесь космічний простір, усі зорі небесні припинять своє існування. Природа наче корабель, що йде під воду. Анрі Бергсон говорить про élan vital, Бернард Шоу – про “силу життя”, немов ці речі здатні примножуватись до безкінечності. Таке мислення – від зацикленості на біології та нехтування іншими науками. Надії справді немає. У довгостроковій перспективі природа не виявляє прихильності до життя. Якщо існує лише природа – себто якщо немає Бога та інакшого життя поза природою, – тоді все завершиться в одній точці: у всесвіті, з якого назавжди зникне будь-яке життя. Не зостанеться тих, хто пам’ятатиме про всесвіт – цей випадковий проблиск світла. Звісно, ядерна бомба може скоротити тривалість життя нашої планети, та навіть якби вона проіснувала ще мільярди років, все одно цей час мізерно малий відносно океанів мертвого часу, що омивали планету до її виникнення та омиватимуть потім; тому мене не надто обходить скорочення тривалості життя через ядерну бомбу.
Що насправді зробили війни, клімат (хіба ще не настав черговий льодовиковий період?) та ядерні бомби, так це нагадали нам, попри нашу волю, в якому світі ми живемо – світі, про який ми стали забувати протягом періоду процвітання до 1914 року. І це нагадування, до певної міри, є добрим. Нас пробудили зі приємного сну, й тепер ми можемо почати говорити про реальність.
Про життя у ядерну добу (
1948)Переклад Олександра Малова
#lewisdaily
01.02.202511:45
... нічого дивуватися, коли псалмопiвцi i пророки жагуче прагнуть суду, і сповіщення про грядучий суд для них - блага вість. Сотні й тисячі безневинно скривджених врешті будуть почуті. Певна річ, вони не бояться суду. Вони знають: їхня справа безпрограшна, але тiльки, якщо буде вислухана. Коли Бог прийде судити, то так і станеться.
Декілька віршів проллє світло на це питання. У псалмi 9-му, як уже згадувалося, Бог «правдою судитиме вселенну» (9), бо «не забув він крику вбогих» (13). Він - «суддя удовам» (тобто захищає вдів, а не засуджує їх) (Пс 68, 6). Добрий цар у псалмах (Пс 72, 2) судитиме народ по праву, тобто, вiн захистить убогих. Коли «підводиться на суд», то «спасе всіх покірних на землi» (Пс 76, 10); усiх боязких і безпорадних, чиї кривди ще ніколи не були загладженi. Коли Бог перед усім світом звинуватить неправедних суддів, то промовить: «визнайте правду вбогому й бідоласi» (Пс 82, 3).
Отже, праведний суддя, передусім, виправляє несправедливість у цивільній справі. Він, без сумніву, розсудив би й кримінальну справу справедливо, але заледве чи псалмопівці про це думали. Християни взивають до Бога про милосердя, а не про правосуддя. Юдеï взивали до Бога про правосуддя, боячись неправди. Божественний Суддя - захисник і рятівник. Науковці говорили мені, що в книзі Суддів, власне, слово «суддя» можна перекласти як «захисник».
Роздуми над Псалмами
#роздуминадпсалмами
#reflectionsonthepsalms
#миВУкраїні
Декілька віршів проллє світло на це питання. У псалмi 9-му, як уже згадувалося, Бог «правдою судитиме вселенну» (9), бо «не забув він крику вбогих» (13). Він - «суддя удовам» (тобто захищає вдів, а не засуджує їх) (Пс 68, 6). Добрий цар у псалмах (Пс 72, 2) судитиме народ по праву, тобто, вiн захистить убогих. Коли «підводиться на суд», то «спасе всіх покірних на землi» (Пс 76, 10); усiх боязких і безпорадних, чиї кривди ще ніколи не були загладженi. Коли Бог перед усім світом звинуватить неправедних суддів, то промовить: «визнайте правду вбогому й бідоласi» (Пс 82, 3).
Отже, праведний суддя, передусім, виправляє несправедливість у цивільній справі. Він, без сумніву, розсудив би й кримінальну справу справедливо, але заледве чи псалмопівці про це думали. Християни взивають до Бога про милосердя, а не про правосуддя. Юдеï взивали до Бога про правосуддя, боячись неправди. Божественний Суддя - захисник і рятівник. Науковці говорили мені, що в книзі Суддів, власне, слово «суддя» можна перекласти як «захисник».
Роздуми над Псалмами
#роздуминадпсалмами
#reflectionsonthepsalms
#миВУкраїні
07.05.202509:21
Друзі, дякую безмежно!
Ще один ривок і моя допоміжна банка буде закрита!
Донатити тут! ♥️
Ще один ривок і моя допоміжна банка буде закрита!
Донатити тут! ♥️
03.05.202508:14
#lewisdaily
15.04.202505:35
#reflectionsforEaster
14.02.202513:59
Бог, який створив цих вартих похвали людей, справді має рацію, вважаючи, що їх скромний добробут та щастя дітей не достатні, щоб зробити їх благословенними: все це так чи інакше з них опаде, і якщо вони не навчаться пізнавати Його, то пропадуть. Ось чому Він завдає їм турбот, заздалегідь попереджуючи про цей недолік їхнього життя, який вони одного дня усвідомлять. Між ними і усвідомленням їх власної потреби стоїть життя для самих себе і для своїх сімей, тому Він робить життя менш солодким для них. Я називаю це Божою покорою, бо недостойно махати прапорцями Богові, коли наш корабель йде на дно; недостойно приходити до Нього, як до останнього притулку, пропонувати Йому “наше власне”, коли з нього вже нема жодної користі. Якщо би Бог був гордий, Він навряд чи примирився б з нами на таких умовах. Але Він не гордий, Він обнижується, щоб здобути; Він приймає нас, хоч ми показали, що надаємо перевагу будь-чому, лиш не Йому; а приходимо до Нього тільки тому, що на даний момент не маємо “нічого кращого”.
Цю саму покору видно у всіх Божих закликах до наших страхів, які турбують достойних читачів Святого Письма. Навряд чи це великий комплімент Богові, що ми вибираємо Його, як альтернативу до Пекла: але Він приймає навіть це. Ілюзію самодостатності — сотворіння заради самого сотворіння — треба похитнути; і за допомогою турбот чи страху перед турботами на землі, за допомогою голого страху перед вічним полум’ям Бог руйнує її, “неуважний до Своєї слави зменшення”. Ті, що хотіли б, щоби Бог Святого Письма був більш етичний, не знають, чого вони просять. Якби Бог був кантіанцем, котрий не прийняв би нас, аж поки ми б не прийшли до Нього з найчистіших і найкращих мотивів, хто тоді був би спасенний? І ця ілюзія самодостатності найсильніша, можливо, саме у деяких чесних, добрих і поміркованих людей, а тому на таких людей мусить впасти нещастя.
Проблема страждання
#theproblemofpain
#lewisdaily
Цю саму покору видно у всіх Божих закликах до наших страхів, які турбують достойних читачів Святого Письма. Навряд чи це великий комплімент Богові, що ми вибираємо Його, як альтернативу до Пекла: але Він приймає навіть це. Ілюзію самодостатності — сотворіння заради самого сотворіння — треба похитнути; і за допомогою турбот чи страху перед турботами на землі, за допомогою голого страху перед вічним полум’ям Бог руйнує її, “неуважний до Своєї слави зменшення”. Ті, що хотіли б, щоби Бог Святого Письма був більш етичний, не знають, чого вони просять. Якби Бог був кантіанцем, котрий не прийняв би нас, аж поки ми б не прийшли до Нього з найчистіших і найкращих мотивів, хто тоді був би спасенний? І ця ілюзія самодостатності найсильніша, можливо, саме у деяких чесних, добрих і поміркованих людей, а тому на таких людей мусить впасти нещастя.
Проблема страждання
#theproblemofpain
#lewisdaily
07.02.202513:55
П'ятикласникам з Мериленду
Модлін-коледж
Оксфорд
24 травня 1954
Любі п'ятикласники,
Дуже тішуся, що вам сподобалися нарнійські книжки, вдячний, що про це написали. Всього їх буде сім, ви вже на одну відстаєте. Четверта, «Срібне крісло», вже вийшла.
Ви помиляєтеся, коли вважаєте, ніби книга описує речі з нашого світу. Таке є в "Дорозі Паломника", але я пишу інакше. Я не кажу: "Давайте уявимо Ісуса, таким як Той є, нарнійським Левом". Я кажу: "Уявіть, якби була б собі така країна Нарнія, і Син Божий, як Він втілився у нашому світі у Людину, там став би Левом, і уявіть як і що могло б статися." Якщо задумаєтеся, то побачите, що це зовсім інша річ.
Тому відповідаю на ваші два перші запитання: Ріпічіп та Нікабрик в цьому сенсі нікого не символізують. Звичайно, кожен, хто в цім житті присвячує себе пошукам небесного, буде нагадувати Р., а кожен, хто прагнутиме чогось земного настільки, що заради цього йтиме на усякі підлощі, буде поводитися наче Н. Так, Ріпічіп потрапить в країну Аслана. Подорож Каспіана закінчиться щасливо, про це пише наприкінці "Плавання Досвітнього мандрівника". Юстас повернеться в Нарнію, про це Ви прочитаєте в "Срібному кріслі". А щодо того, хто королює в Нарнії зараз, ви взнаєте лише з сьомої, останньої книги.
Я - високий товстун, досить лисий, з подвійним підборіддям, читаю в окулярах, волосся темне, обличчя червоне, голос низький.
Наскільки я знаю, для нас єдина дорога в країну Аслана пролягає крізь смерть; може трапитися, що дехто, дуже хороші люди бачать її відблиски прижиттєво.
Цілую вас усіх. Згадуйте мене іноді у ваших молитвах.
Завжди Ваш
К.С.Льюїс
#letterstochildren
#lewisdaily
Модлін-коледж
Оксфорд
24 травня 1954
Любі п'ятикласники,
Дуже тішуся, що вам сподобалися нарнійські книжки, вдячний, що про це написали. Всього їх буде сім, ви вже на одну відстаєте. Четверта, «Срібне крісло», вже вийшла.
Ви помиляєтеся, коли вважаєте, ніби книга описує речі з нашого світу. Таке є в "Дорозі Паломника", але я пишу інакше. Я не кажу: "Давайте уявимо Ісуса, таким як Той є, нарнійським Левом". Я кажу: "Уявіть, якби була б собі така країна Нарнія, і Син Божий, як Він втілився у нашому світі у Людину, там став би Левом, і уявіть як і що могло б статися." Якщо задумаєтеся, то побачите, що це зовсім інша річ.
Тому відповідаю на ваші два перші запитання: Ріпічіп та Нікабрик в цьому сенсі нікого не символізують. Звичайно, кожен, хто в цім житті присвячує себе пошукам небесного, буде нагадувати Р., а кожен, хто прагнутиме чогось земного настільки, що заради цього йтиме на усякі підлощі, буде поводитися наче Н. Так, Ріпічіп потрапить в країну Аслана. Подорож Каспіана закінчиться щасливо, про це пише наприкінці "Плавання Досвітнього мандрівника". Юстас повернеться в Нарнію, про це Ви прочитаєте в "Срібному кріслі". А щодо того, хто королює в Нарнії зараз, ви взнаєте лише з сьомої, останньої книги.
Я - високий товстун, досить лисий, з подвійним підборіддям, читаю в окулярах, волосся темне, обличчя червоне, голос низький.
Наскільки я знаю, для нас єдина дорога в країну Аслана пролягає крізь смерть; може трапитися, що дехто, дуже хороші люди бачать її відблиски прижиттєво.
Цілую вас усіх. Згадуйте мене іноді у ваших молитвах.
Завжди Ваш
К.С.Льюїс
#letterstochildren
#lewisdaily
31.01.202506:17
Чи любити своїх ворогів означає їх не карати? Ні, адже якщо я люблю себе, то це аж ніяк не значить, що маю уникати кари - аж до смертної. Якщо ви скоїли вбивство, то, додержуючись християнських засад, мали б здатися поліції і зійти на шибеницю. Тож коли суддя-християнин виносить комусь смертний вирок, а солдат-християнин убиває ворога, це, на моє переконання, цілком нормальна річ. Цієї думки я тримався завжди, відколи став християнином, задовго до війни, тримаюся її й тепер, у мирний час.
Посилатися тут на заповідь "Не вбий" - недоречно. Справа в тому, що у грецькій мові є два різні слова: одне зі значенням "убити", а друге - "скоїти вбивство". Говорячи про згадану заповідь, Христос в усіх трьох Євангеліях - від Матея, Марка і Луки - послуговується власне тим другим словом. Таке саме розрізнення, казали мені, існує і в гебрейській. "Убивати" - це далеко не завжди "коїти вбивство"; схожим чином, далеко не завжди статеві стосунки - це перелюб. Коли вояки прийшли якось до Йоана Хрестителя і запитали, що мають робити, тому й на думку не спало радити їм покинути військо; нічого подібного не вимагав і сам Христос, коли зустрівся з римським сотником. Ідеал лицаря-християнина, готового зі зброєю в руках захищати добре діло, - це один із великих християнських ідеалів. Війна - річ достоту жахлива, і до чесного пацифіста я завжди ставитимуся з повагою, хоч і вважаю його погляди абсолютно хибними. Чого я зовсім не розумію, то це того сучасного напівпацифізму, прихильники якого нав'язують іншим таку думку: боротьби, мовляв, уникнути годі, але воювати треба неохоче, ба навіть так, ніби цього соромишся. А якраз подібні почуття позбавляють багатьох чудових молодих християн на військовій службі того, що по праву їм належить і цілковито природним чином супроводить відвагу, - такої собі бадьорої радости і сердечности.
Я частенько розмірковував про те, що трапилося б, якби у той час, коли я у Першу світову війну служив в армії, ми з якимсь молодим німцем одночасно вбили одне одного й зустрілися б одразу після смерти. Не можу навіть уявити, щоб хтось із нас відчув тоді якусь образу чи навіть збентеження. Гадаю, ми просто з усього цього посміялися б.
Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity
Посилатися тут на заповідь "Не вбий" - недоречно. Справа в тому, що у грецькій мові є два різні слова: одне зі значенням "убити", а друге - "скоїти вбивство". Говорячи про згадану заповідь, Христос в усіх трьох Євангеліях - від Матея, Марка і Луки - послуговується власне тим другим словом. Таке саме розрізнення, казали мені, існує і в гебрейській. "Убивати" - це далеко не завжди "коїти вбивство"; схожим чином, далеко не завжди статеві стосунки - це перелюб. Коли вояки прийшли якось до Йоана Хрестителя і запитали, що мають робити, тому й на думку не спало радити їм покинути військо; нічого подібного не вимагав і сам Христос, коли зустрівся з римським сотником. Ідеал лицаря-християнина, готового зі зброєю в руках захищати добре діло, - це один із великих християнських ідеалів. Війна - річ достоту жахлива, і до чесного пацифіста я завжди ставитимуся з повагою, хоч і вважаю його погляди абсолютно хибними. Чого я зовсім не розумію, то це того сучасного напівпацифізму, прихильники якого нав'язують іншим таку думку: боротьби, мовляв, уникнути годі, але воювати треба неохоче, ба навіть так, ніби цього соромишся. А якраз подібні почуття позбавляють багатьох чудових молодих християн на військовій службі того, що по праву їм належить і цілковито природним чином супроводить відвагу, - такої собі бадьорої радости і сердечности.
Я частенько розмірковував про те, що трапилося б, якби у той час, коли я у Першу світову війну служив в армії, ми з якимсь молодим німцем одночасно вбили одне одного й зустрілися б одразу після смерти. Не можу навіть уявити, щоб хтось із нас відчув тоді якусь образу чи навіть збентеження. Гадаю, ми просто з усього цього посміялися б.
Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity
06.05.202512:57
Друзі, ми відкрили допоміжну банку збору для наших хлопців із 1 батальйону 47 ОМБр “Маґура”!
Потрібно зібрати 150 000 грн на:
– 🛡️ броню для БТРа
– 🛻 причіп до квадроцикла
Це справді важливо, бо від цього залежить їхній захист і можливість повернутись живими.
Як допомогти?
1️⃣ Задонатити!
2️⃣ Поширити збір серед своїх друзів!
Дякуємо за вашу підтримку!
Разом ми все зможемо!
Посилання на банку 🙏
Посилання на збір в Instagram
Потрібно зібрати 150 000 грн на:
– 🛡️ броню для БТРа
– 🛻 причіп до квадроцикла
Це справді важливо, бо від цього залежить їхній захист і можливість повернутись живими.
Як допомогти?
1️⃣ Задонатити!
2️⃣ Поширити збір серед своїх друзів!
Дякуємо за вашу підтримку!
Разом ми все зможемо!
Посилання на банку 🙏
Посилання на збір в Instagram
02.05.202511:21
Доки природне життя наповнює ваше тіло, воно робитиме чимало для того, щоб підтримувати те тіло у належному стані. Поранене тіло до певної міри гоїтиметься саме; з мертвим тілом нічого такого не трапиться. Отже, живе тіло – це тіло, яке може зазнати ушкодження, але водночас спроможне на хоча б часткове самозагоєння. Так само й християнин – це не той, хто ніколи не чинить неправильно, а той, хто, спіткнувшись, здатний щоразу каятися, скріплювати сили і починати все спочатку, бо ж Христове життя, оселившись у ньому, повсякчас повертає його до належного стану і дає змогу (бодай лише певною мірою) знов і знов проходити через добровільну смерть, через яку пройшов був і сам Христос.
Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity
Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity
19.02.202513:23
Нам завжди вистачає причин, щоб додати милосердя до любові. Коли ми не засліплені егоїзмом, тертя і падіння, яких не уникнути в повсякденній любові, показують нам, що без милосердя не обійтися. Але коли ми засліплені, то розуміємо їх неправильно. "Якби мені пощастило з дітьми, мені б нічого для них не було шкода..." Але ж будь-яка дитина часом буває нестерпною, а багато дітей просто жахливі! "От, якби мій чоловік був мудрішим...", "не так лінувався...", "менше б вигадував..."; "якби дружина поменше критикувала...", "була розумнішою...", "не так опиралася..."; "якби батько став не таким різким та сучаснішим". Але ж в усіх, і в нас самих, є щось нестерпне, для чого потрібно милосердя, терпимість, жалість. Тому й доводиться, опираючись на Божу руку, зміцнювати буденну любов милосердям.
Чотири любові
#lewisdaily
Чотири любові
#lewisdaily
Reposted from:
Клайв Стейплз Льюїс🇺🇦
13.02.202509:40
Коли перед вечірньою молитвою я намагаюся пригадати всі свої гріхи за день, то у дев’ятьох випадках з десяти найочевиднішим є те чи інше порушення заповіді любити свого ближнього: я або сердився, або дратувався, або насміхався, або нарікав, або навіснів.
І відразу ж на думку приходить ціла купа виправдань: мене зачепили раптово, геть несподівано; захопили зненацька; я не мав часу зосередитися. І все це має буцім-то служити тут пом’якшувальними обставинами: адже було б, що не кажіть, набагато гірше, якби ці мої вчинки були свідомі й добре обдумані. З іншого боку, одначе, те, що робить людина, коли її застають зненацька, – найкраще свідчення того, яка ця людина насправді, чи не так? Те, що зривається з язика, перш ніж його прикусиш, – переважно правда, хіба ні? Якщо у погребі завелися щурі, то найбільше шансів їх побачити, якщо ви зайдете туди дуже швидко й несподівано. Щурів, утім, породжує не несподіваність; вона лише не дає їм вчасно сховатися. Так само дратівливим мене робить аж ніяк не несподіваність приводу; вона лише показує, наскільки дратівливою людиною я є.
Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity
І відразу ж на думку приходить ціла купа виправдань: мене зачепили раптово, геть несподівано; захопили зненацька; я не мав часу зосередитися. І все це має буцім-то служити тут пом’якшувальними обставинами: адже було б, що не кажіть, набагато гірше, якби ці мої вчинки були свідомі й добре обдумані. З іншого боку, одначе, те, що робить людина, коли її застають зненацька, – найкраще свідчення того, яка ця людина насправді, чи не так? Те, що зривається з язика, перш ніж його прикусиш, – переважно правда, хіба ні? Якщо у погребі завелися щурі, то найбільше шансів їх побачити, якщо ви зайдете туди дуже швидко й несподівано. Щурів, утім, породжує не несподіваність; вона лише не дає їм вчасно сховатися. Так само дратівливим мене робить аж ніяк не несподіваність приводу; вона лише показує, наскільки дратівливою людиною я є.
Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity
06.02.202506:16
...думати, що такі-от нові люди - всі, у звичному сенсі цього слова, однакові, не слід. Добряча частина всього, про що я вів мову в цій останній книзі, могла спонукати вас до висновку, що саме так воно й має бути. Стати новою людиною означає втратити те, що ми сьогодні називаємо "собою". Маємо, так би мовити, "вийти з себе" й "увійти у Христа". Маємо зробити Його волю своєю, думати Його думками, набути, як каже Біблія, Його замисел. А якщо Христос - один, і має перебувати у кожному з нас, то хіба ж не повинні ми, як наслідок, бути всі на одне, сказати б, лице? На позір це начебто й так, а насправді - зовсім не так.
Мені важко підібрати тут вдалу ілюстрацію чи порівняння, адже ніщо інше не може перебувати у достеменно таких самих відносинах між собою, як Творець і Його творіння. Та я спробую все ж навести два дуже далекі від досконалости приклади, які, можливо, допоможуть вам бодай почасти зрозуміти, що у мене на думці.
Отже, уявіть собі гурт людей, які ціле життя прожили у темряві. Тут приходите ви і пробуєте пояснити їм, що таке світло. Ймовірно, ви скажете: якщо вони вийдуть на світло, то одне й те саме світло падатиме на них усіх, усі вони його відбиватимуть і завдяки цьому стануть, як ми це називаємо, видимими. Хіба не може їм тоді спасти на думку таке: позаяк на всіх падатиме одне й те саме світло, і всі однаково на нього реагуватимуть (тобто відбиватимуть), то й на вигляд будуть усі однакові? А нам же з вами відомо, що насправді світло виявить, або ж покаже, які вони всі різні. Або таке: припустимо, вам трапилася людина, яка ніколи в очі не бачила соли. Ви даєте їй дрібку на пробу, і вона вперше спізнає той особливий, гострий смак. Тоді ви кажете, що у ваших краях сіль використовують мало не в усіх стравах, і у відповідь, либонь, чуєте: "В такому разі, гадаю, всі ці страви смакують однаковісінько, бо ж та речовина, яку ви щойно дали мені скуштувати, має такий гострий смак, що він точно перебиває всі інші". А ми ж знаємо, що насправді сіль дає ефект цілковито протилежний. Смаку яйця, рубця чи капусти вона аж ніяк не вбиває, навпаки - виявляє. Без соли ці страви по-справжньому не смакуватимуть. (Як я й попереджав, це - приклад не надто вдалий, бо ж можна й справді перебити будь-який смак, просто поклавши у страву забагато соли; натомість додавши до тієї чи іншої людської особистости скільки завгодно Христа, її смаку все одно перебити неможливо. Що ж, роблю, що можу).
Щось подібне відбувається й між Христом і нами. Що більше ми прибираємо з Його дороги того, що наразі називаємо "собою", і, відповідно, даємо Йому змогу нас опановувати, то більше й стаємо, властиво, самими собою.
Просто християнство
#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily
Мені важко підібрати тут вдалу ілюстрацію чи порівняння, адже ніщо інше не може перебувати у достеменно таких самих відносинах між собою, як Творець і Його творіння. Та я спробую все ж навести два дуже далекі від досконалости приклади, які, можливо, допоможуть вам бодай почасти зрозуміти, що у мене на думці.
Отже, уявіть собі гурт людей, які ціле життя прожили у темряві. Тут приходите ви і пробуєте пояснити їм, що таке світло. Ймовірно, ви скажете: якщо вони вийдуть на світло, то одне й те саме світло падатиме на них усіх, усі вони його відбиватимуть і завдяки цьому стануть, як ми це називаємо, видимими. Хіба не може їм тоді спасти на думку таке: позаяк на всіх падатиме одне й те саме світло, і всі однаково на нього реагуватимуть (тобто відбиватимуть), то й на вигляд будуть усі однакові? А нам же з вами відомо, що насправді світло виявить, або ж покаже, які вони всі різні. Або таке: припустимо, вам трапилася людина, яка ніколи в очі не бачила соли. Ви даєте їй дрібку на пробу, і вона вперше спізнає той особливий, гострий смак. Тоді ви кажете, що у ваших краях сіль використовують мало не в усіх стравах, і у відповідь, либонь, чуєте: "В такому разі, гадаю, всі ці страви смакують однаковісінько, бо ж та речовина, яку ви щойно дали мені скуштувати, має такий гострий смак, що він точно перебиває всі інші". А ми ж знаємо, що насправді сіль дає ефект цілковито протилежний. Смаку яйця, рубця чи капусти вона аж ніяк не вбиває, навпаки - виявляє. Без соли ці страви по-справжньому не смакуватимуть. (Як я й попереджав, це - приклад не надто вдалий, бо ж можна й справді перебити будь-який смак, просто поклавши у страву забагато соли; натомість додавши до тієї чи іншої людської особистости скільки завгодно Христа, її смаку все одно перебити неможливо. Що ж, роблю, що можу).
Щось подібне відбувається й між Христом і нами. Що більше ми прибираємо з Його дороги того, що наразі називаємо "собою", і, відповідно, даємо Йому змогу нас опановувати, то більше й стаємо, властиво, самими собою.
Просто християнство
#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily
28.01.202507:52
Кажуть, якось одного школяра запитали, як він уявляє собі Бога. "Ну, наскільки я розумію, - відповів школяр, - Бог - це той, хто вічно пантрує, чи якась людина не тішиться, бува, життям, а коли когось таки заскочить, то відразу каже: ну, все, досить". Боюсь, саме таке враження викликає багато в кого слово "моральність": це те, що встряє, куди не просять, і заважає отримувати насолоду. Насправді ж моральні засади - це такі собі вказівки щодо використання людської машини. Кожна з них спрямована на те, щоб запобігти певному пошкодженню, перенапруженню чи тертю у механізмі тієї машини. Власне тому попервах і виникає враження, ніби ці засади постійно стають на заваді виявленню наших природних схильностей. Коли ви тільки вчитеся користуватися якоюсь машиною, інструктор знай повторює: "Ні, так не робіть", - адже вам постійно руки сверблять зробити чи бодай спробувати щось таке, що, на вашу думку і на перший погляд, є у використанні цієї машини цілком природним, але насправді з нею не спрацює.
Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity
Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity
Shown 1 - 24 of 2 059
Log in to unlock more functionality.