скалозубство
09.02.202521:43
дивлюся на небо
і думаю
як хóроше бути птахом
ти сідаєш мені на долоню
обгортаючи білим пір'ям
руки мої стають легкими
тривкими
вольними
час прощатися
бо
ти зробив мене птахом
а я тебе – людиною
і думаю
як хóроше бути птахом
ти сідаєш мені на долоню
обгортаючи білим пір'ям
руки мої стають легкими
тривкими
вольними
час прощатися
бо
ти зробив мене птахом
а я тебе – людиною
24.08.202408:01
тридцять третє 🇺🇦
05.06.202407:20
усім привіт! збір ми закрили, дякую за всі донати ❤️🔥
прийшла до вас не з віршем, але з чимось не менш класним (сподіваюсь:).
зняли відео про... плівку? дивіться і самі вирішуйте, що це: https://www.instagram.com/reel/C7zfLe3I5gv/?igsh=MTEwamd2cnQ5aWdvMQ==
прийшла до вас не з віршем, але з чимось не менш класним (сподіваюсь:).
зняли відео про... плівку? дивіться і самі вирішуйте, що це: https://www.instagram.com/reel/C7zfLe3I5gv/?igsh=MTEwamd2cnQ5aWdvMQ==
28.01.202514:09
вибудова.
початок з кореня. це основа, твоє походження,
корінище і з боку паростки – під землею, назовні ж – порожньо.
так потрібно, це так задумано, бо інакше ніяк не вивезти,
без коріння не буде розвитку, аксіома – помреш не виросши.
потім серце, ядро у стовбурі – ось нарешті пульсують жилками,
хочеш бачити все навколо, але ріст твій помірно-стриманий,
витягаючись, вигинаючись, юним гіллям ізбоку створений
ти закінчуєш фазу росту, переходячи до
становлення.
підліткові шукання самости, розгалуження, свого кольору
виростають на вітті бруньками, де щоразу себе повторюють,
і коли вже нарешті пагони, наче пір'ям усі заповнені,
обростають, стають зеленими – ти знаходиш себе – під кроною.
розростаєшся і досліджуєш своє віття під сонця променем,
розливаєш живущу впевненість по корі, всі дірки заповнюєш,
і зелений стає багряним, кожен день - перехід забарвлення,
ти готовий стрибнути вгору до нового.
а втім
ламаєшся.
твої руки, фаланги пальців, навіть нігті тепер оголені,
ти шукаєш свого пристанку, поки тіло стискає холодом.
прогинаючись, витискаючись, наче здобич у лапах лютого,
ти приймаєш своє майбутнє, озираючись на минулого.
коли ззовні нема нічого, може здатись, що все вже втрачено,
але зими на те й даються, щоб спинитися і побачити:
ти мінливий, ніким не скорений, ти щорічно міняєш зовнішність.
пам'ятай, що початок – з кореня.
все циклічно, усе
повториться
січень 25
початок з кореня. це основа, твоє походження,
корінище і з боку паростки – під землею, назовні ж – порожньо.
так потрібно, це так задумано, бо інакше ніяк не вивезти,
без коріння не буде розвитку, аксіома – помреш не виросши.
потім серце, ядро у стовбурі – ось нарешті пульсують жилками,
хочеш бачити все навколо, але ріст твій помірно-стриманий,
витягаючись, вигинаючись, юним гіллям ізбоку створений
ти закінчуєш фазу росту, переходячи до
становлення.
підліткові шукання самости, розгалуження, свого кольору
виростають на вітті бруньками, де щоразу себе повторюють,
і коли вже нарешті пагони, наче пір'ям усі заповнені,
обростають, стають зеленими – ти знаходиш себе – під кроною.
розростаєшся і досліджуєш своє віття під сонця променем,
розливаєш живущу впевненість по корі, всі дірки заповнюєш,
і зелений стає багряним, кожен день - перехід забарвлення,
ти готовий стрибнути вгору до нового.
а втім
ламаєшся.
твої руки, фаланги пальців, навіть нігті тепер оголені,
ти шукаєш свого пристанку, поки тіло стискає холодом.
прогинаючись, витискаючись, наче здобич у лапах лютого,
ти приймаєш своє майбутнє, озираючись на минулого.
коли ззовні нема нічого, може здатись, що все вже втрачено,
але зими на те й даються, щоб спинитися і побачити:
ти мінливий, ніким не скорений, ти щорічно міняєш зовнішність.
пам'ятай, що початок – з кореня.
все циклічно, усе
повториться
січень 25
20.07.202420:01
дуже трепетний момент для мене, бо розповідаю про свій перший сольний літературно-музичний вечір..
він буде особливим для мене не лише тому, що це мій сольник, а й бо нагода цьому – моє 20-річчя (день народження в мене 24, але для такого вечір п'ятниці пасуватиме більше). хочеться намацати цей рубіж і підвести підсумки в такий спосіб. і звісно ж, розділити це з вами.
тому щиро запрошую всіх!
26 липня на 18:00 у Целанівському центрі в Чернівцях (вул. Ольги Кобилянської 51).
вхід – вільний донат (всі кошти переведу на потреби ЗСУ)
будуть вірші, буде музика. а ще вільний мікрофон) зустріньмося та відчуймося!
він буде особливим для мене не лише тому, що це мій сольник, а й бо нагода цьому – моє 20-річчя (день народження в мене 24, але для такого вечір п'ятниці пасуватиме більше). хочеться намацати цей рубіж і підвести підсумки в такий спосіб. і звісно ж, розділити це з вами.
тому щиро запрошую всіх!
26 липня на 18:00 у Целанівському центрі в Чернівцях (вул. Ольги Кобилянської 51).
вхід – вільний донат (всі кошти переведу на потреби ЗСУ)
будуть вірші, буде музика. а ще вільний мікрофон) зустріньмося та відчуймося!
07.05.202420:34
замість обливатись холодною водою читаю новини:
чому світ і досі не зрозумів хто в цьому винен?
чому в ніч на неділю вони стріляють своїми калібрами,
а вранці ідуть до церкви цілувати ікони віддано?
чому тепер кожен з нас знає всі назви і типи зброї?
чому п'ятирічна дитина розрізняє прильот за грою?
чому я не можу зараз повернутись до свого дому?
а чи є в мене зараз дім? а чи може не бути дому?
чи колись мої рідні зможуть говорити до мене державною?
чи та сама у них держава? чи ховають любов в рукав свою?
чи молитви усі доходять до одного і того ж бога?
якщо так, то він точно чує? якщо ні – як змінити бога?
як утриматись від бажання залишити життя позаду?
як не ставити вибір сóбі, не ділити на "за" чи "зраду"?
не корити себе за вибір залишатися у "безпеці",
зрозуміти, що кожен цінний і на місці своєму врешті?
і щодня, умиваючись, в дзеркалі я у відблиск собі говорю:
може варто таки почати загартовування водою?
травень 24
чому світ і досі не зрозумів хто в цьому винен?
чому в ніч на неділю вони стріляють своїми калібрами,
а вранці ідуть до церкви цілувати ікони віддано?
чому тепер кожен з нас знає всі назви і типи зброї?
чому п'ятирічна дитина розрізняє прильот за грою?
чому я не можу зараз повернутись до свого дому?
а чи є в мене зараз дім? а чи може не бути дому?
чи колись мої рідні зможуть говорити до мене державною?
чи та сама у них держава? чи ховають любов в рукав свою?
чи молитви усі доходять до одного і того ж бога?
якщо так, то він точно чує? якщо ні – як змінити бога?
як утриматись від бажання залишити життя позаду?
як не ставити вибір сóбі, не ділити на "за" чи "зраду"?
не корити себе за вибір залишатися у "безпеці",
зрозуміти, що кожен цінний і на місці своєму врешті?
і щодня, умиваючись, в дзеркалі я у відблиск собі говорю:
може варто таки почати загартовування водою?
травень 24
10.11.202421:44
клац
клац
клац
– мигдаль чи квадрат?
клац
клац
клац
блять
знову він тут, як його..
як його в біса звати
за...
ні, російською не казатиму
гуглю
"задерта шкірочка біля нігтя"
дякую, дуже дякую.
одним словом не можна?
наступний сайт пропонує
"задèра, задèрка, зàдірка"
останнє – фемінітив до задири?
дякую, красно дякую.
може, він тому і з'являється
бо хоче хоч якось виділитись
знайти своє місце у мові
тому він стає в опозицію
прям як у школі
головний задира
займає останні парти
цькує своїх однокласників
за гарний одяг і зошити
не робить домашку ніколи
зриває уроки без/совісно/
бо просто хоче
любови
бо просто хоче
хороших батьків
бо просто хоче
схвалення
тому він і виділяється
хоче бути найкращим
найкращим для кого?
для інших задìр і зàдірок?
чи для задр-батьків
що так й не навчились любити?
та часом думає
хіба виділятись погано?
хотіти бути найкращим
для се
для себ
для себе
що це?
Я
я?
й а
збігає з останніх уроків
пробираючись між тканинами
між судинними перелазами
і лімфозними містосполученнями
аби наздогнати це Я
стрибнути вище дозволеного
правильного
вийти за межі
світу матерії
аби
віднайти
своє ім'я
– мигдаль чи квадрат??
аби
залишити позаду
всіх хто забирали
його у нього
і називали чужими
буквами
– мигдаль чи квадрат?!
аби
додати в українську мову
стільки своїх імен
щоб щодня обирати нове
за настроєм
а головне – задиратися далі.
*<strike>заусенец</strike> – задера, задерка, задерачка, задирга, задирка,
задірка, задра, задьора, занігтиця
листопад 24
клац
клац
– мигдаль чи квадрат?
клац
клац
клац
блять
знову він тут, як його..
як його в біса звати
за...
ні, російською не казатиму
гуглю
"задерта шкірочка біля нігтя"
дякую, дуже дякую.
одним словом не можна?
наступний сайт пропонує
"задèра, задèрка, зàдірка"
останнє – фемінітив до задири?
дякую, красно дякую.
може, він тому і з'являється
бо хоче хоч якось виділитись
знайти своє місце у мові
тому він стає в опозицію
прям як у школі
головний задира
займає останні парти
цькує своїх однокласників
за гарний одяг і зошити
не робить домашку ніколи
зриває уроки без/совісно/
бо просто хоче
любови
бо просто хоче
хороших батьків
бо просто хоче
схвалення
тому він і виділяється
хоче бути найкращим
найкращим для кого?
для інших задìр і зàдірок?
чи для задр-батьків
що так й не навчились любити?
та часом думає
хіба виділятись погано?
хотіти бути найкращим
для се
для себ
для себе
що це?
Я
я?
й а
збігає з останніх уроків
пробираючись між тканинами
між судинними перелазами
і лімфозними містосполученнями
аби наздогнати це Я
стрибнути вище дозволеного
правильного
вийти за межі
світу матерії
аби
віднайти
своє ім'я
– мигдаль чи квадрат??
аби
залишити позаду
всіх хто забирали
його у нього
і називали чужими
буквами
– мигдаль чи квадрат?!
аби
додати в українську мову
стільки своїх імен
щоб щодня обирати нове
за настроєм
а головне – задиратися далі.
*<strike>заусенец</strike> – задера, задерка, задерачка, задирга, задирка,
задірка, задра, задьора, занігтиця
листопад 24
14.07.202414:23
манна каша з вершковим маслом розтопленим
їсти треба по краю, водити ложкою
аби не булó грудочок - готуй, помішуючи
бабуся вміла її робити щораз смачнішою
останні дзвоники вже відбули, закрили сесії
діти їдуть у села до своїх старих і песиків
їсти домашню малину, лохину, червоні порічки
в моєму дитинстві це було "красной смородиной"
звичка
ганяти сусідських котів, що стали вже спільними
засинати під спів цвіркунів, прокидатися з півнями
зривати солодкі персики – з саду чужого, звісно
кличуть додому, а ти: ще хвилинка і я повернусь у
місто
в якому літали чайки, літали ластівки
місто, що пахло морем і дихало цвітом акації
місто, що вчило мене ходити, любити й плакати
місто, куди вже нема повертатись й до кого також
в місті якого тепер триколор іконами
в місті якому говорять чужою мовою
в місті, де все, що лишилося своїм і рідним:
бабуся, я і малина на кримських знимках
липень 24
їсти треба по краю, водити ложкою
аби не булó грудочок - готуй, помішуючи
бабуся вміла її робити щораз смачнішою
останні дзвоники вже відбули, закрили сесії
діти їдуть у села до своїх старих і песиків
їсти домашню малину, лохину, червоні порічки
в моєму дитинстві це було "красной смородиной"
звичка
ганяти сусідських котів, що стали вже спільними
засинати під спів цвіркунів, прокидатися з півнями
зривати солодкі персики – з саду чужого, звісно
кличуть додому, а ти: ще хвилинка і я повернусь у
місто
в якому літали чайки, літали ластівки
місто, що пахло морем і дихало цвітом акації
місто, що вчило мене ходити, любити й плакати
місто, куди вже нема повертатись й до кого також
в місті якого тепер триколор іконами
в місті якому говорять чужою мовою
в місті, де все, що лишилося своїм і рідним:
бабуся, я і малина на кримських знимках
липень 24
10.11.202421:40
привіт усім підписникам)
канал живий якщо що.. хто не знає – я вступила в Карпенка на акторку, тож це дуже впливає на завантаженість фізичну й емоційну.
і як би я не хотіла писати (а хочу я дуже) – не вистачає часу і сил. у мене зараз найдовша перерва за останні роки 3 – вже 4 місяці без жодного написаного вірша. але сьогодні мені вдалося написати, чому я дуже-дуже тішуся!
тож,
тексти тут будуть однозначно й надалі, бо я ідентифікую й хочу ідентифікувати себе надалі поеткою (але не нею єдиною, тому отакі перерви:))
і читайте новий текст! дивний, як і все, що відбувається довкола й усередині мене
канал живий якщо що.. хто не знає – я вступила в Карпенка на акторку, тож це дуже впливає на завантаженість фізичну й емоційну.
і як би я не хотіла писати (а хочу я дуже) – не вистачає часу і сил. у мене зараз найдовша перерва за останні роки 3 – вже 4 місяці без жодного написаного вірша. але сьогодні мені вдалося написати, чому я дуже-дуже тішуся!
тож,
тексти тут будуть однозначно й надалі, бо я ідентифікую й хочу ідентифікувати себе надалі поеткою (але не нею єдиною, тому отакі перерви:))
і читайте новий текст! дивний, як і все, що відбувається довкола й усередині мене
22.06.202420:45
якось одна поетка старшого покоління сказала,
що їй боляче бачити молодь,
яка пише не про секс, закоханість
і свою юність,
а про війну.
чому?
чому я не можу справді написати
про щось інакше,
і в кожному, кожному вірші повертаюся до війни?
писати про війну важливо, та коли кожна нова нотатка
починається гнівом і болем, а потім знову йде навкруги,
я відчуваю, що просто не вмію писати про інше:
у мене бракує слів, а разом із тим і навичок,
раніше мені здавалося, що вірші про небо і сонце –
це тупо. інтимна лірика – це нудно.
писати про кохання – це слабкість і прояв вразливости.
мені було треба вирости.
я не маю писати лише про важке, я не маю давати закликів,
я не маю вкладати чіткі посили і зрештою все пояснювати,
я можу писати хоч 5 стовпців про листя сухого дерева,
а можу про порухи наших тіл, оргазми і фіз матерії.
я хочу виходити з рамок і меж своїх і мені нав'язаних
і не залишати в нотатках те, що здається не надто "правильним".
я хочу писати про щось просте, буденне, нудне і все ж таки
писати про юність, любов і секс, і листя сухе на дереві.
червень 24
що їй боляче бачити молодь,
яка пише не про секс, закоханість
і свою юність,
а про війну.
чому?
чому я не можу справді написати
про щось інакше,
і в кожному, кожному вірші повертаюся до війни?
писати про війну важливо, та коли кожна нова нотатка
починається гнівом і болем, а потім знову йде навкруги,
я відчуваю, що просто не вмію писати про інше:
у мене бракує слів, а разом із тим і навичок,
раніше мені здавалося, що вірші про небо і сонце –
це тупо. інтимна лірика – це нудно.
писати про кохання – це слабкість і прояв вразливости.
мені було треба вирости.
я не маю писати лише про важке, я не маю давати закликів,
я не маю вкладати чіткі посили і зрештою все пояснювати,
я можу писати хоч 5 стовпців про листя сухого дерева,
а можу про порухи наших тіл, оргазми і фіз матерії.
я хочу виходити з рамок і меж своїх і мені нав'язаних
і не залишати в нотатках те, що здається не надто "правильним".
я хочу писати про щось просте, буденне, нудне і все ж таки
писати про юність, любов і секс, і листя сухе на дереві.
червень 24
Shown 1 - 10 of 10
Log in to unlock more functionality.