Kazarin
24.02.202506:41
Тепер їм доводиться заново вчитися цього, озброюватись та привчати своїх громадян до думки, що ті мають не лише права.
Ми могли б багато чого їх навчити.
У новій реальності ми несподівано стали фронтменом. Ми єдині вміємо топити ракетні крейсери й збивати стратегічні бомбардувальники. Палити танки десятками й нищити загоризонтні РЛС. Вести повітряні бої проти сучасних винищувачів та перехоплювати гіперзвукові ракети.
Лише наша армія вміє воювати з ядерною державою. Це ми знищили танковий кулак, створений для кидка до Ла-Маншу. Кожен наш піхотинець під Покровськом за місяць бачив більше війни, ніж американський морпіх за весь час служби.
Війна навчила нас, що культура — це колективна пам’ять нації. Що злопам’ятність — це її ж колективний імунітет. Ми часто картаємо себе за те, що погано справляємось із викликами вторгнення. Але вся критика розбивається о той факт, що нам нема з ким себе порівнювати. За останні 70 років ніхто окрім нас з таким не зіштовхувався.
Дорослих навколо більше немає. Дорослі відтепер — це ми.
Ми могли б багато чого їх навчити.
У новій реальності ми несподівано стали фронтменом. Ми єдині вміємо топити ракетні крейсери й збивати стратегічні бомбардувальники. Палити танки десятками й нищити загоризонтні РЛС. Вести повітряні бої проти сучасних винищувачів та перехоплювати гіперзвукові ракети.
Лише наша армія вміє воювати з ядерною державою. Це ми знищили танковий кулак, створений для кидка до Ла-Маншу. Кожен наш піхотинець під Покровськом за місяць бачив більше війни, ніж американський морпіх за весь час служби.
Війна навчила нас, що культура — це колективна пам’ять нації. Що злопам’ятність — це її ж колективний імунітет. Ми часто картаємо себе за те, що погано справляємось із викликами вторгнення. Але вся критика розбивається о той факт, що нам нема з ким себе порівнювати. За останні 70 років ніхто окрім нас з таким не зіштовхувався.
Дорослих навколо більше немає. Дорослі відтепер — це ми.
18.02.202517:02
Я не встиг написати текст про Трампа. Але встиг записати про нього інтерв'ю
Свідки «божої роси», звісно, пояснять нам про американський хитрий план. Про сильні руки та сміливі рішення. Але проблема в тому, що нам випало жити у третій серії «Зоряних війн», а до шостої ще треба дотягнути.
Американський приклад тепер – як антисценарій для прихильників ЗСЖ. Коли ти начебто правильно харчуєшся, ходиш у спортзал, стежиш за собою, а в результаті – наркоман. І всі довкола тепер сидять і думають - а чи варто було тоді взагалі напружуватися?
Коротше, ось вам інтерв'ю про наші «ревучі двадцяті»
https://www.youtube.com/watch?v=rVgaWRppABE
Свідки «божої роси», звісно, пояснять нам про американський хитрий план. Про сильні руки та сміливі рішення. Але проблема в тому, що нам випало жити у третій серії «Зоряних війн», а до шостої ще треба дотягнути.
Американський приклад тепер – як антисценарій для прихильників ЗСЖ. Коли ти начебто правильно харчуєшся, ходиш у спортзал, стежиш за собою, а в результаті – наркоман. І всі довкола тепер сидять і думають - а чи варто було тоді взагалі напружуватися?
Коротше, ось вам інтерв'ю про наші «ревучі двадцяті»
https://www.youtube.com/watch?v=rVgaWRppABE
05.02.202508:36
Найгірший помічник на війні – це завищені очікування.
Вони привчають будь-який результат окрім максимального сприймати як поразку. Будь-який фінал окрім абсолютного – як програш. На короткій дистанції завищені очікування конвертуються в емоційне піднесення, але на довгій – неминуче загрожують розчаруванням.
Проблема в тому, що наша країна любить ці граблі.
Щоразу на виборах український виборець із усіх можливих політичних типажів шукає в бюлетені один-єдиний. І голосує не за "найсильнішого", не за "найчеснішого" і не за "найрозумнішого", а за "чарівника". А потім тріумфатор виборів стрімко втрачає популярність, тому що об'єктивно нездатний вписатися в ним створені очікування.
Війна цей шаблон поведінки не зламала. Радше навпаки.
Перший місяць повномасштабної війни українське суспільство було готове вважати перемогою вихід на кордони 24 лютого. Потім апетити виросли і критерієм перемоги став вихід на межі 1991 року. Складно сказати, що саме це спричинило. Міг бути азарт – після того, як ЗСУ вибили росіян із Київської, Чернігівської та Сумської областей. Міг бути холодний гнів – після того, як ми побачили трагедію Бучі.
Так чи інакше – наступні півтора року війни Україна готова була вважати перемогою лише вихід на свої кордони. Винятком були ті, хто вважав цей пункт проміжним – і був готовий погоджуватися не менше, ніж на розвал РФ. А тепер країна стикається з неминучим виворотом будь-яких завищених очікувань. Ім'я якому – фрустрація.
І справа не в юридичному боці питання. Вкрадене не переходить у власність того, хто вкрав. Проблема в іншому. Якщо ви готові вважати переможним тільки сценарій-максимум, це означає, що для вас будь-який інший результат апріорі перетворюється на програш. Якщо ви вважаєте перемогою результат у 100%, то 90%-й результат перетвориться для вас на поразку.
Я пам'ятаю, як навесні 2023-го сказав в інтерв'ю про те, що для мене перемога – це збереження державності та суверенітету (бо можна мати перше і не мати друге – як Білорусь). Що якщо війна стане на паузу – важливо досягти ситуації, в якій повторний напад буде неможливим. І що звільнення територій – це лише бонус до мого вішліста. Пам'ятаю здивування ведучої та коментаторів.
Моя логіка була простою. Критерієм успіху у війні є зрив планів противника. Якби Москва ставила собі завдання окупації Донецької області, то саме її доля визначала б переможців і переможених за підсумками битв. Але очевидно, що завдання Росії полягає в тому, щоб позбавити Україну державності та суверенітету. А тому збереження одного та іншого буде головним доказом нашої перемоги.
Поки ми андердог на нашій війні, я продовжу дотримуватися свого критерію перемоги. В умовах явної нерівності сил він страхує мене від неврозів і зневіри. Тому що не вимагає сприймати абсолютний сценарій як єдиний нормативний.
Навіть якщо цього року розпочнуться переговори, то на них Москва добиватиметься не так визнання окупації, як закріплення нашої вразливості. Вона вимагатиме нашої позаблоковості, роззброєння та повернення України на свою орбіту. Нам добре знайомий цей сценарій, бо цей вибір нам уже пропонували. Десять років тому, одразу після других Мінських угод.
Позиція Росії тоді звелася до того, що вона щоразу пропонувала Україні угоду. В обмін на повернення формального контролю над окупованим Донбасом Київ мав відмовитися від власного суверенітету. Ввести російських ставлеників до парламенту і надати "ДНР" та "ЛНР" право вето з ключових питань. Натомість Україна обрала залишитися самою собою – і повномасштабне вторгнення стало реакцією Москви на провал власної стратегії.
Тому критерій перемоги у війні залишається незмінним і десять років по тому. Якщо ми зможемо зберегти державність та суверенітет, це стане головним доказом програшу Москви. Якщо зможемо захиститись від рецидиву вторгнення, це стане фіналом протистояння. Якщо зможемо жити, незважаючи на Росію, це стане синонімом перемоги.
Тому що у війні на знищення з переважаючим суперником критерій перемоги досить простий. Ми перемагаємо, доки ми існуємо.
А повернути та повернутися можна пізніше.
Вони привчають будь-який результат окрім максимального сприймати як поразку. Будь-який фінал окрім абсолютного – як програш. На короткій дистанції завищені очікування конвертуються в емоційне піднесення, але на довгій – неминуче загрожують розчаруванням.
Проблема в тому, що наша країна любить ці граблі.
Щоразу на виборах український виборець із усіх можливих політичних типажів шукає в бюлетені один-єдиний. І голосує не за "найсильнішого", не за "найчеснішого" і не за "найрозумнішого", а за "чарівника". А потім тріумфатор виборів стрімко втрачає популярність, тому що об'єктивно нездатний вписатися в ним створені очікування.
Війна цей шаблон поведінки не зламала. Радше навпаки.
Перший місяць повномасштабної війни українське суспільство було готове вважати перемогою вихід на кордони 24 лютого. Потім апетити виросли і критерієм перемоги став вихід на межі 1991 року. Складно сказати, що саме це спричинило. Міг бути азарт – після того, як ЗСУ вибили росіян із Київської, Чернігівської та Сумської областей. Міг бути холодний гнів – після того, як ми побачили трагедію Бучі.
Так чи інакше – наступні півтора року війни Україна готова була вважати перемогою лише вихід на свої кордони. Винятком були ті, хто вважав цей пункт проміжним – і був готовий погоджуватися не менше, ніж на розвал РФ. А тепер країна стикається з неминучим виворотом будь-яких завищених очікувань. Ім'я якому – фрустрація.
І справа не в юридичному боці питання. Вкрадене не переходить у власність того, хто вкрав. Проблема в іншому. Якщо ви готові вважати переможним тільки сценарій-максимум, це означає, що для вас будь-який інший результат апріорі перетворюється на програш. Якщо ви вважаєте перемогою результат у 100%, то 90%-й результат перетвориться для вас на поразку.
Я пам'ятаю, як навесні 2023-го сказав в інтерв'ю про те, що для мене перемога – це збереження державності та суверенітету (бо можна мати перше і не мати друге – як Білорусь). Що якщо війна стане на паузу – важливо досягти ситуації, в якій повторний напад буде неможливим. І що звільнення територій – це лише бонус до мого вішліста. Пам'ятаю здивування ведучої та коментаторів.
Моя логіка була простою. Критерієм успіху у війні є зрив планів противника. Якби Москва ставила собі завдання окупації Донецької області, то саме її доля визначала б переможців і переможених за підсумками битв. Але очевидно, що завдання Росії полягає в тому, щоб позбавити Україну державності та суверенітету. А тому збереження одного та іншого буде головним доказом нашої перемоги.
Поки ми андердог на нашій війні, я продовжу дотримуватися свого критерію перемоги. В умовах явної нерівності сил він страхує мене від неврозів і зневіри. Тому що не вимагає сприймати абсолютний сценарій як єдиний нормативний.
Навіть якщо цього року розпочнуться переговори, то на них Москва добиватиметься не так визнання окупації, як закріплення нашої вразливості. Вона вимагатиме нашої позаблоковості, роззброєння та повернення України на свою орбіту. Нам добре знайомий цей сценарій, бо цей вибір нам уже пропонували. Десять років тому, одразу після других Мінських угод.
Позиція Росії тоді звелася до того, що вона щоразу пропонувала Україні угоду. В обмін на повернення формального контролю над окупованим Донбасом Київ мав відмовитися від власного суверенітету. Ввести російських ставлеників до парламенту і надати "ДНР" та "ЛНР" право вето з ключових питань. Натомість Україна обрала залишитися самою собою – і повномасштабне вторгнення стало реакцією Москви на провал власної стратегії.
Тому критерій перемоги у війні залишається незмінним і десять років по тому. Якщо ми зможемо зберегти державність та суверенітет, це стане головним доказом програшу Москви. Якщо зможемо захиститись від рецидиву вторгнення, це стане фіналом протистояння. Якщо зможемо жити, незважаючи на Росію, це стане синонімом перемоги.
Тому що у війні на знищення з переважаючим суперником критерій перемоги досить простий. Ми перемагаємо, доки ми існуємо.
А повернути та повернутися можна пізніше.
20.01.202506:46
Моє головне досягнення у журналістиці – програш Віталію Портникову у фіналі Шевченківської премії
Якби я тоді переміг – то сумнівався б у компетентності журі.
Віталій – головна постать в українській публіцистиці. Спроби дорікнути йому за подачу та інтонацію – це суперечки про форму, а не зміст. Він один із небагатьох, хто здатний бачити історичний процес у 3D.
Ті, хто сьогодні намагаються його знецінювати – займаються самовикриттям. Вони з трибуни оголошують усім, що оригінального інтерв'ю не дивилися, контекст фраз не розуміють і перевірити зайвий раз не спромоглися. Дивовижні люди.
Гадаю, йому має бути досить самотньо. У нашій професії багато хто сприймає журналістику як трамплін у політику – а тому носіїв інституційної пам'яті можна перерахувати на пальцях.
Країні дуже пощастило, що Віталій у неї є
Якби я тоді переміг – то сумнівався б у компетентності журі.
Віталій – головна постать в українській публіцистиці. Спроби дорікнути йому за подачу та інтонацію – це суперечки про форму, а не зміст. Він один із небагатьох, хто здатний бачити історичний процес у 3D.
Ті, хто сьогодні намагаються його знецінювати – займаються самовикриттям. Вони з трибуни оголошують усім, що оригінального інтерв'ю не дивилися, контекст фраз не розуміють і перевірити зайвий раз не спромоглися. Дивовижні люди.
Гадаю, йому має бути досить самотньо. У нашій професії багато хто сприймає журналістику як трамплін у політику – а тому носіїв інституційної пам'яті можна перерахувати на пальцях.
Країні дуже пощастило, що Віталій у неї є
02.09.202406:00
23.02.202515:43
Хай Трамп тепер прокидається зранку з нервами «Що там знову в Києві наговорили»
18.02.202506:49
Це Влада. Їй сім
Її напередодні прооперували. Встановили імплант, на якій ви зібрали в грудні. З нею все буде добре
Вона наша 36-та
Її напередодні прооперували. Встановили імплант, на якій ви зібрали в грудні. З нею все буде добре
Вона наша 36-та
01.02.202507:32
Казарін вихідного дня
https://www.pravda.com.ua/articles/2025/01/31/7495862/
https://www.pravda.com.ua/articles/2025/01/31/7495862/
17.01.202507:06
До речі. Ми прожили більше половини календарної зими без блекаута
11.10.202405:14
У нашої роти було насичене літо
Ми працювали на Запорізькому напрямі. Потім на Куп'янському. Зараз екіпажі нашої роти працюють на Курщині.
Там у всіх є багато роботи. Ударні БпЛА не виняток
Війна це дорого. Зазвичай ми справляємося самі, але іноді – просимо допомогти. Якщо ви вирішите нас підтримати - обіцяємо, що таких відео буде більше
https://send.monobank.ua/jar/136cauCgRk
Ми працювали на Запорізькому напрямі. Потім на Куп'янському. Зараз екіпажі нашої роти працюють на Курщині.
Там у всіх є багато роботи. Ударні БпЛА не виняток
Війна це дорого. Зазвичай ми справляємося самі, але іноді – просимо допомогти. Якщо ви вирішите нас підтримати - обіцяємо, що таких відео буде більше
https://send.monobank.ua/jar/136cauCgRk
Reposted from:
Юрій Богданов
30.08.202406:13
Про F-16 і чергові приступи зради
Під час звільнення Кувейту і подальшої інтервенції в Ірак з примусом Саддама до миру коаліція втратила:
40 літаків, серед яких 12 - через поломки чи дружній вогонь. Переважно дружній вогонь.
23 вертольоти, серед них лише 5 - через дії супротивника. 18 - поломки чи дружній вогонь. Переважно дружній вогонь.
Статистика під час війни 2003 року не сильно змінилася. Там взагалі буквально перший збитий літак - британський «Торнадо», збитий американським ППО. Обидва пілоти загинули.
Більшість втрат - через технічні проблеми, помилки екіпажу чи дружній вогонь.
Це, на жаль, тільки в радянській пропаганді пілоти якщо гинуть - то через дії підступного ворога. Війна в повітрі через складність техніки і стресовість і для пілотів, і для ППО - це завжди отакі ризики.
Підписатися на Богданова
Під час звільнення Кувейту і подальшої інтервенції в Ірак з примусом Саддама до миру коаліція втратила:
40 літаків, серед яких 12 - через поломки чи дружній вогонь. Переважно дружній вогонь.
23 вертольоти, серед них лише 5 - через дії супротивника. 18 - поломки чи дружній вогонь. Переважно дружній вогонь.
Статистика під час війни 2003 року не сильно змінилася. Там взагалі буквально перший збитий літак - британський «Торнадо», збитий американським ППО. Обидва пілоти загинули.
Більшість втрат - через технічні проблеми, помилки екіпажу чи дружній вогонь.
Це, на жаль, тільки в радянській пропаганді пілоти якщо гинуть - то через дії підступного ворога. Війна в повітрі через складність техніки і стресовість і для пілотів, і для ППО - це завжди отакі ризики.
Підписатися на Богданова
Reposted from:
Шрайк
19.02.202515:57
Ребята, давайте поможем Донни посчитать помощь Украине!
Сам Трамп называет разные суммы, обычно они колеблются в диапазоне 300-500 млрд долларов.
Российские трамписты, прикидывающиеся украинскими патриотами, наоборот, занижают суммы до смехотворных.
1️⃣ Первый способ (простой)
Идем на сайт Кильского института, занимающегося подсчетом помощи Украине, и видим, что по состоянию на 31 декабря 2024 года объем помощи США Украине составил 114.2 млрд евро.
В долларах это как минимум 120 млрд.
Курс евро раньше был выше, а в январе 2025 Украина получила как минимум пакет военной помощи на 500 млн, но у нас грубая прикидка, так что оставляем:
120+ млрд долларов.
2️⃣ Второй способ (чуть более сложный)
📍Военная помощь
Идем на сайт Пентагона - 65.9 млрд долларов с 24 февраля 2022.
Эта сумма состоит из двух примерно равных частей:
• поставки со складов армии США - "старое" оружие, которое учитываются по остаточной бухгалтерской стоимости;
• заказ производителям - новое оружие, из которого мы что-то давно получили, а что-то еще будем получать в 2025-26, если Трамп не прервет этот поток.
📍Финансовая помощь
Идем на сайт украинского Минфина - 31.2 млрд долларов от США уже получено.
Еще получим от США 19 млрд по программе G7 (всего 20 млрд, 1 уже получили).
📍Экономическая, гуманитарная помощь и программа FMF от Госдепа
Тут я, извините, подробно считать не буду, навскидку где-то 5-10 млрд.
Суммируем. Выходит 121-126 млрд.
То есть совпадает с подсчетами Кильского института.
✔️Откуда берется херь про 300-500 млрд?
Во-первых, из головы Трампа.
Во-вторых, есть традиционная путаница - сумма затрат из бюджета США не равна сумме полученной Украиной помощи.
Как пример, можно рассмотреть бюджет помощи, принятый в апреле 2024. Из бюджета США выделяется 60 млрд долларов, но напрямую Украина получает до 37 млрд.
Почему так, повторяться не буду, читайте по ссылке, по которой есть еще ссылки.
✔️Итого:
• то, что мы получили 300+ миллиардов - пиздеж,
• то, что мы получили 30 миллиардов, остальное съел Байден - тоже пиздеж,
• адекватная оценка помощи Украине от США - 120+ миллиардов.
Сам Трамп называет разные суммы, обычно они колеблются в диапазоне 300-500 млрд долларов.
Российские трамписты, прикидывающиеся украинскими патриотами, наоборот, занижают суммы до смехотворных.
1️⃣ Первый способ (простой)
Идем на сайт Кильского института, занимающегося подсчетом помощи Украине, и видим, что по состоянию на 31 декабря 2024 года объем помощи США Украине составил 114.2 млрд евро.
В долларах это как минимум 120 млрд.
Курс евро раньше был выше, а в январе 2025 Украина получила как минимум пакет военной помощи на 500 млн, но у нас грубая прикидка, так что оставляем:
120+ млрд долларов.
2️⃣ Второй способ (чуть более сложный)
📍Военная помощь
Идем на сайт Пентагона - 65.9 млрд долларов с 24 февраля 2022.
Эта сумма состоит из двух примерно равных частей:
• поставки со складов армии США - "старое" оружие, которое учитываются по остаточной бухгалтерской стоимости;
• заказ производителям - новое оружие, из которого мы что-то давно получили, а что-то еще будем получать в 2025-26, если Трамп не прервет этот поток.
📍Финансовая помощь
Идем на сайт украинского Минфина - 31.2 млрд долларов от США уже получено.
Еще получим от США 19 млрд по программе G7 (всего 20 млрд, 1 уже получили).
📍Экономическая, гуманитарная помощь и программа FMF от Госдепа
Тут я, извините, подробно считать не буду, навскидку где-то 5-10 млрд.
Суммируем. Выходит 121-126 млрд.
То есть совпадает с подсчетами Кильского института.
✔️Откуда берется херь про 300-500 млрд?
Во-первых, из головы Трампа.
Во-вторых, есть традиционная путаница - сумма затрат из бюджета США не равна сумме полученной Украиной помощи.
Как пример, можно рассмотреть бюджет помощи, принятый в апреле 2024. Из бюджета США выделяется 60 млрд долларов, но напрямую Украина получает до 37 млрд.
Почему так, повторяться не буду, читайте по ссылке, по которой есть еще ссылки.
✔️Итого:
• то, что мы получили 300+ миллиардов - пиздеж,
• то, что мы получили 30 миллиардов, остальное съел Байден - тоже пиздеж,
• адекватная оценка помощи Украине от США - 120+ миллиардов.
17.02.202507:03
Розповідати про війну непросто.
Складно дібрати правильну інтонацію. Розповідь про війну вимагає чесності, точності, відчуття міри. Небагатьом вдається витримати цю пропорцію. Завжди є ризик скотитись у проповідь або панахиду. Або ж у буквальний воєнний щоденник, якого, якщо чесно, автор потребує більше, ніж читач.
Дмитро Крапивенко знайшов форму, наближену до ідеалу. Його книжка — не спекуляція, не повчання й не проповідь. Це екскурсія. Автор, як Вергілій, бере вас за руку й веде крізь армію, яка воює.
Люди в тилу мало знають про те, як насправді влаштована робота Збройних сил України. Більшість формує своє уявлення, спираючись на прочитане в соціальних мережах, відгуки випадкових знайомих або ж розказані кимось історії. З усіх цих шматочків складно скласти цілісну картину, наближену до реальності. Тому коли армію описує людина далека від неї, то завжди тяжіє до спрощення.
Хтось обирає глорифікувати. У їхніх текстах бездоганні герої б’ються з безпомічними “орками”, які переважають лише кількістю, але не вмінням воювати. Хтось обирає шлях не менш радикального знецінення, коли розгублені люди в пікселі зображені як жертви злочинних наказів і саботажу. Сенсу розбиратися який із цих підходів гірший немає, адже обидва погані.
Наша армія не вписується в жоден із цих двох шаблонів. Зрештою уся наша війна не вписується у шаблон. З моменту початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну минуло вже понад два роки, але для більшості непосвячених ця фаза війни й досі залишається terra incognita. Наша війна недостатньо увічнена у кінематографі. Не вписана у літературний канон. Досі немає стандарту, який би визначав як саме її треба описувати. Тож кожен, хто береться за цю тему, так чи інакше стає першопрохідцем.
Книжка, яку ви бачите — це енциклопедія армії, яка воює. Інструкція з використання. Літературна версія одного з найпопулярніших форматів телеканалу Discovery — How it’s made. На вас чекає мандрівка армією, яка бореться у найбільш масштабній за останні 80 років війні на європейському континенті.
Я зустрічав персонажів із цієї книжки. Згадував описані ситуації. Автор зміг зібрати й описати той універсальний досвід, у якому кожен, хто носить піксель, впізнає себе. Дмитро писав особисту історію, а врешті написав нашу спільну.
У цій книжці багато автора й це робить її художньою. У цій книжці багато особистого й це робить її чесною. У цій книжці багато документального й це робить її достовірною.
Мені пощастило — я її вже прочитав. Тепер ваша черга.
https://store.ukrainer.net/product/trylitery-book/?fbclid=IwY2xjawIbxytleHRuA2FlbQIxMAABHSjMsF-NEDaFX7b5JvhOwhGY3F01ZEEthD3oL0Xu8fkxJHlD0QHFYOgtOw_aem_oRCpac9fe2npFbqBb2Kvng
Складно дібрати правильну інтонацію. Розповідь про війну вимагає чесності, точності, відчуття міри. Небагатьом вдається витримати цю пропорцію. Завжди є ризик скотитись у проповідь або панахиду. Або ж у буквальний воєнний щоденник, якого, якщо чесно, автор потребує більше, ніж читач.
Дмитро Крапивенко знайшов форму, наближену до ідеалу. Його книжка — не спекуляція, не повчання й не проповідь. Це екскурсія. Автор, як Вергілій, бере вас за руку й веде крізь армію, яка воює.
Люди в тилу мало знають про те, як насправді влаштована робота Збройних сил України. Більшість формує своє уявлення, спираючись на прочитане в соціальних мережах, відгуки випадкових знайомих або ж розказані кимось історії. З усіх цих шматочків складно скласти цілісну картину, наближену до реальності. Тому коли армію описує людина далека від неї, то завжди тяжіє до спрощення.
Хтось обирає глорифікувати. У їхніх текстах бездоганні герої б’ються з безпомічними “орками”, які переважають лише кількістю, але не вмінням воювати. Хтось обирає шлях не менш радикального знецінення, коли розгублені люди в пікселі зображені як жертви злочинних наказів і саботажу. Сенсу розбиратися який із цих підходів гірший немає, адже обидва погані.
Наша армія не вписується в жоден із цих двох шаблонів. Зрештою уся наша війна не вписується у шаблон. З моменту початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну минуло вже понад два роки, але для більшості непосвячених ця фаза війни й досі залишається terra incognita. Наша війна недостатньо увічнена у кінематографі. Не вписана у літературний канон. Досі немає стандарту, який би визначав як саме її треба описувати. Тож кожен, хто береться за цю тему, так чи інакше стає першопрохідцем.
Книжка, яку ви бачите — це енциклопедія армії, яка воює. Інструкція з використання. Літературна версія одного з найпопулярніших форматів телеканалу Discovery — How it’s made. На вас чекає мандрівка армією, яка бореться у найбільш масштабній за останні 80 років війні на європейському континенті.
Я зустрічав персонажів із цієї книжки. Згадував описані ситуації. Автор зміг зібрати й описати той універсальний досвід, у якому кожен, хто носить піксель, впізнає себе. Дмитро писав особисту історію, а врешті написав нашу спільну.
У цій книжці багато автора й це робить її художньою. У цій книжці багато особистого й це робить її чесною. У цій книжці багато документального й це робить її достовірною.
Мені пощастило — я її вже прочитав. Тепер ваша черга.
https://store.ukrainer.net/product/trylitery-book/?fbclid=IwY2xjawIbxytleHRuA2FlbQIxMAABHSjMsF-NEDaFX7b5JvhOwhGY3F01ZEEthD3oL0Xu8fkxJHlD0QHFYOgtOw_aem_oRCpac9fe2npFbqBb2Kvng
28.01.202506:39
«Дикий Захід» дістався Амазона. Вийшли переклади англійською та німецькою
Не заздрю перекладачам. В англійській традиції немає звички перевантажувати читача виносками – тому довелося адаптувати сам текст. Виноски будуть у польському перекладі, але він поки що у роботі.
Видавці попросили додати підзаголовок. Тому на обкладинці англійської версії буде ще «Ukrainian guide on breaking free from empire». До речі, цілком підходить для відео уражень нашого РУБАКа.
Український тираж знову розпродали. Обіцяють додрукувати до квітня. Дуже хочеться, щоб книга пережила війну і дуже не хочеться, щоб мене.
А поки що тримайте посилання на англійську та німецьку версії
Англійська:
https://www.amazon.de/Wild-West-Eastern-Europe-Ukrainian/dp/3838218426
Німецька:
https://www.amazon.de/Wilde-Westen-Ost-Europas-ukrainische-Ukrainian/dp/3838218434
Не заздрю перекладачам. В англійській традиції немає звички перевантажувати читача виносками – тому довелося адаптувати сам текст. Виноски будуть у польському перекладі, але він поки що у роботі.
Видавці попросили додати підзаголовок. Тому на обкладинці англійської версії буде ще «Ukrainian guide on breaking free from empire». До речі, цілком підходить для відео уражень нашого РУБАКа.
Український тираж знову розпродали. Обіцяють додрукувати до квітня. Дуже хочеться, щоб книга пережила війну і дуже не хочеться, щоб мене.
А поки що тримайте посилання на англійську та німецьку версії
Англійська:
https://www.amazon.de/Wild-West-Eastern-Europe-Ukrainian/dp/3838218426
Німецька:
https://www.amazon.de/Wilde-Westen-Ost-Europas-ukrainische-Ukrainian/dp/3838218434
10.01.202507:48
Збройні Сили: «Тобто ти журналіст? Ні слова більше!»
Reposted from:
Ю.Г. | Юрій Гудименко
04.09.202412:48
Шановне Міністерство оборони, я вам знайшов чотири бригади. Підготовлених бійців, хольоних. Не дякуйте.
Поліція охорони. 16000 працівників. Заброньовані, як я розумію, всі або майже всі (це секретна інформація, але у мене є, скажімо так, здогадки). Задача поліції охорони – охороняти ларьки, квартири і підприємства.
Інакше кажучи, робити те, що роблять приватні охоронні компанії, тільки з усіма перевагами і пільгами державної структури, а саме статусом поліцейського (і відповідно бронюванням), видачею квартир керівництву за кошт платників податків і періодичною участю у віджимі чи переділі заводів і підприємств в регіонах з обовʼязковим «відкашлюванням» нагору.
І це при тому, що патрульні поліцейські, частина з яких бігає по фронту, постійно жаліються на нестачу людей і машин для полювання на злочинців і ворогів. А тут – чотири бригади псевдо-поліцейських, які на виклики не їздять, від мобілізації приховані і в цілому чудово себе почувають.
Це, любі мої котики, якась хуйня.
У вас, Денис Шмигаль, я чув, грошей в бюджеті не вистачає? Розганяйте нахуй департамент поліції охорони МВС, працівників або в патрульку, або до Міноборони на формування нових бригад. Там, я чув, у нас на Покровському напрямку не вистачає людей? Беріть, осьо вони.
Позашляховиків в них якась кількість є, я постійно у Києві бачу на дорогах ці красиві білі «міцубісі» з пропозицією встановити сигналізацію. Кіоски і квартири нехай приватні охоронці охороняють, впораються. А ви відзвітуєте, що держава стала утримувати на 16 тисяч людей менше, позбавившись при цьому невластивих для себе функцій.
Ми, звичайно, неймовірна країна. Не думаю, щоб у країнах Європи чи у США держава утримувала б охоронну фірму за кошти платників податків, а ці самі платники роками мовчали і не задавали питання «а нахуя воно взагалі потрібно».
Але ж ми особливі.
Поліція охорони. 16000 працівників. Заброньовані, як я розумію, всі або майже всі (це секретна інформація, але у мене є, скажімо так, здогадки). Задача поліції охорони – охороняти ларьки, квартири і підприємства.
Інакше кажучи, робити те, що роблять приватні охоронні компанії, тільки з усіма перевагами і пільгами державної структури, а саме статусом поліцейського (і відповідно бронюванням), видачею квартир керівництву за кошт платників податків і періодичною участю у віджимі чи переділі заводів і підприємств в регіонах з обовʼязковим «відкашлюванням» нагору.
І це при тому, що патрульні поліцейські, частина з яких бігає по фронту, постійно жаліються на нестачу людей і машин для полювання на злочинців і ворогів. А тут – чотири бригади псевдо-поліцейських, які на виклики не їздять, від мобілізації приховані і в цілому чудово себе почувають.
Це, любі мої котики, якась хуйня.
У вас, Денис Шмигаль, я чув, грошей в бюджеті не вистачає? Розганяйте нахуй департамент поліції охорони МВС, працівників або в патрульку, або до Міноборони на формування нових бригад. Там, я чув, у нас на Покровському напрямку не вистачає людей? Беріть, осьо вони.
Позашляховиків в них якась кількість є, я постійно у Києві бачу на дорогах ці красиві білі «міцубісі» з пропозицією встановити сигналізацію. Кіоски і квартири нехай приватні охоронці охороняють, впораються. А ви відзвітуєте, що держава стала утримувати на 16 тисяч людей менше, позбавившись при цьому невластивих для себе функцій.
Ми, звичайно, неймовірна країна. Не думаю, щоб у країнах Європи чи у США держава утримувала б охоронну фірму за кошти платників податків, а ці самі платники роками мовчали і не задавали питання «а нахуя воно взагалі потрібно».
Але ж ми особливі.
Reposted from:
Шрайк Ньюс
27.08.202415:44
Давайте упрощенно подсуммирую.
В первые полтора года темпы восстановления танков с российских баз хранения были около 1400 в год.
Сейчас темпы восстановления танков с баз хранения около 700 в год. Темпы падают, так как сначала с баз забирают более живые экземпляры, и чем дальше, тем больше на остатках процент рухляди, а рухлядь восстанавливать сложнее и дольше.
При этом в РФ производство танков с нуля копеечное.
То есть, если ЗСУ сейчас убивают в хлам больше 800 российских танков за год (2.2 за день), поголовье танков на фронте уменьшается.
Это как в бассейне с трубами - втекает и вытекает. Если вытекает больше, чем втекает, уровень воды падает.
Также написано, что в начале 2025 года темпы восстановления будут около 500 танков в год.
То есть, если в 2025 году ЗСУ будут убивать в хлам больше 600 российских танков за год (1.6 за день), поголовье тоже будет сокращаться.
Так как темпы выбивания танков явно выше, значит танков становится все меньше.
В первые полтора года темпы восстановления танков с российских баз хранения были около 1400 в год.
Сейчас темпы восстановления танков с баз хранения около 700 в год. Темпы падают, так как сначала с баз забирают более живые экземпляры, и чем дальше, тем больше на остатках процент рухляди, а рухлядь восстанавливать сложнее и дольше.
При этом в РФ производство танков с нуля копеечное.
То есть, если ЗСУ сейчас убивают в хлам больше 800 российских танков за год (2.2 за день), поголовье танков на фронте уменьшается.
Это как в бассейне с трубами - втекает и вытекает. Если вытекает больше, чем втекает, уровень воды падает.
Также написано, что в начале 2025 года темпы восстановления будут около 500 танков в год.
То есть, если в 2025 году ЗСУ будут убивать в хлам больше 600 российских танков за год (1.6 за день), поголовье тоже будет сокращаться.
Так как темпы выбивания танков явно выше, значит танков становится все меньше.
19.02.202511:31
Make Zelensky great again
14.02.202506:39
Це Давід. Йому 9
Йому вчора встановили серцевий імплант, на який ви зібрали гроші. Він наш 35-й
Ви коти
Йому вчора встановили серцевий імплант, на який ви зібрали гроші. Він наш 35-й
Ви коти
Could not access
the media content
the media content
22.01.202506:37
До війни я писав 7-8 текстів на місяць. Зараз добре, якщо встигаю півтора.
Текст потребує приватності, спокою та часу. Всього, що в армії в дефіциті.
А ще, перш ніж сідати за текст, треба спочатку замкнути свою внутрішню мавпу в клітці.
Внутрішня мавпа доречна за умов стресу. Вона добре справляється з функціями виживання. Але якщо дати їй слово, вона починає бузити і грубити. У ній дуже багато первісного, тож її можна зрозуміти. Але садити її за клавіатуру немає жодного резону, якщо ви тільки не збираєтесь прокричатися.
Тому за три роки війни у мене зібралося лише півсотні текстів. Не знаю, чи вийде з цього нова книга. Цілком можливо, що писати її доведеться з нуля. Але кожен із своїх текстів я пам'ятаю. У кожного з них є географія та історія.
І всі вони цього року опинилися у шортлисті Шевченківської премії
Текст потребує приватності, спокою та часу. Всього, що в армії в дефіциті.
А ще, перш ніж сідати за текст, треба спочатку замкнути свою внутрішню мавпу в клітці.
Внутрішня мавпа доречна за умов стресу. Вона добре справляється з функціями виживання. Але якщо дати їй слово, вона починає бузити і грубити. У ній дуже багато первісного, тож її можна зрозуміти. Але садити її за клавіатуру немає жодного резону, якщо ви тільки не збираєтесь прокричатися.
Тому за три роки війни у мене зібралося лише півсотні текстів. Не знаю, чи вийде з цього нова книга. Цілком можливо, що писати її доведеться з нуля. Але кожен із своїх текстів я пам'ятаю. У кожного з них є географія та історія.
І всі вони цього року опинилися у шортлисті Шевченківської премії
02.12.202406:30
Завтра мені стукне 41
Двадцять років тому я жив із відчуттям, що все найголовніше в історії країни вже сталося. Що ми живемо у постісторії. Що наша роль – це змітати пил з пам'ятників.
Смішно, правда
Виявилося, що наша історія була приквелом. Що нашим дітям у школах будуть задавати біографії людей, з якими ми зараз переписуємося у Сигналі. Що ми ходитимемо вулицями, названими на честь наших друзів та наших бригад.
Я нарешті розібрався із планами на життя. Я просто хочу постаріти у своїй країні. Дуже просте бажання. Дуже непросте бажання. А ще хочу, щоб ці вісім дітей змогли у ній вирости.
Це Ілля, Дар'я, Ясміна, Варвара, Лейла, Катруся, Аніта та Валерія. Вони всі народилися після початку нашої війни – і буде правильно, якщо вони цю війну переживуть. А для цього їм потрібні серцеві імпланти.
Ми всі воюємо за наше майбутнє. Ці діти – частина цього майбутнього. У них, окрім нас, нікого немає
Давайте їх врятуємо?
https://dobro.ua/project/vriatuvati_zhittia_8_ditei/
Двадцять років тому я жив із відчуттям, що все найголовніше в історії країни вже сталося. Що ми живемо у постісторії. Що наша роль – це змітати пил з пам'ятників.
Смішно, правда
Виявилося, що наша історія була приквелом. Що нашим дітям у школах будуть задавати біографії людей, з якими ми зараз переписуємося у Сигналі. Що ми ходитимемо вулицями, названими на честь наших друзів та наших бригад.
Я нарешті розібрався із планами на життя. Я просто хочу постаріти у своїй країні. Дуже просте бажання. Дуже непросте бажання. А ще хочу, щоб ці вісім дітей змогли у ній вирости.
Це Ілля, Дар'я, Ясміна, Варвара, Лейла, Катруся, Аніта та Валерія. Вони всі народилися після початку нашої війни – і буде правильно, якщо вони цю війну переживуть. А для цього їм потрібні серцеві імпланти.
Ми всі воюємо за наше майбутнє. Ці діти – частина цього майбутнього. У них, окрім нас, нікого немає
Давайте їх врятуємо?
https://dobro.ua/project/vriatuvati_zhittia_8_ditei/
03.09.202408:30
Shown 1 - 24 of 29
Log in to unlock more functionality.