Святий Прохор прийшов до Печерського монастиря зі Смоленська до ігумена Іоана і прийняв від нього святий ангельський образ. Став він подвизатися старанно в доброчесностях і привчив себе до великої помірності, так що позбавив себе і звичайного хліба, але збирав він траву лободу і, протираючи її своїми руками, робив собі хліб і ним харчувався. У літню пору він заготовляв його на весь рік і, коли знову наставало літо, робив те ж для наступного року, так що за все життя він не потребував звичайного хліба, і прозваний він був «лободник», тому що крім проскури в церкві, в келії не їв ніколи навіть овочів, але тільки лободу, і не пив нічого, крім води.

Бог, побачивши терпіння святого в такій помірності, створив для нього ту гіркоту хліба, зробленого із лободи, в солодкість. І була йому замість печалі радість. Ніколи не сумував цей блаженний, але в радості працював Богу. Не боявся він ніколи набігів ворогів, бо жив, як птах, не маючи нічого, крім лободи, так що не міг він зрівнятися з євангельським багачем, який говорив: «І скажу я душі своїй: Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!» (Лк. 12:19). Але і за траву ту, заготовлену на рік, картав себе, кажучи: «Прохор, в цю ніч зажадають від тебе душу твою, а що приготував ти — кому буде?» На ділі виконав цей блаженний слово Господнє: «Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них?» (Мф. 6:26).

Під час цих подвигів святого почався в Руській землі від постійних війн великий голод, так що смерть загрожувала людям. Бог же, бажаючи прославити угодника Свого і помилувати людей своїх, помножив тоді виростання лободи більш ніж в інші роки; і тому блаженний Прохор все більше трудився, безперестанку збираючи цю траву, розтираючи її руками і роблячи із неї калачі, які роздавав бідним і гинучим від голоду. Деякі, побачив, як він збирав лободу, почали також збирати, щоб прохарчуватися під час голоду, але не могли їсти від гіркоти. Тоді всі нужденні звернулися до святого, і він не відмовляв нікому в своєму хлібові із лободи. І всім смак цього хліба здавався солодким, як ніби він був змішаний з медом, так що охочіше хліба печеного із пшениці брали цей хліб, спечений із трави руками блаженного Прохора. Але чудово і те, що хліб цей, тільки якщо давався блаженним з благословенням, здавався світлим, чистим і був солодкий на смак; а якщо хто брав його таємно, він ставав чорний, як земля, і гіркий, як полин. Один із братії взяв у блаженного хліб таємно, без благословення, і почав їсти. І він виявився в руці його як земля, а в роті гірким надміру, так що він не міг його їсти. Так траплялося кілька разів. Він соромився відкрити блаженному цей гріх і просити у нього хліб з благословенням. Але, будучи дуже голодний, і не в змозі виносити позовів голоду, бачачи смерть перед очима своїми, прийшов до ігумена Іоана і розповів йому про те, що сталося, просячи прощення. Ігумен, не повіривши розповіді, наказав іншому братові взяти таємно хліб у святого, щоб бачити істину, чи це так. Коли хліб був принесений, виявилось те ж, що говорив перший брат: ніхто не міг їсти його від гіркоти. Цей хліб був ще в руках їх, коли ігумен знову послав до святого попросити хліба від його благословення. «Йдучи від нього, — сказав ігумен, — візьміть таємно і інший хліб». Коли ці хліби були принесені, хліб, взятий таємно, змінився перед ними і став чорним, як земля, і гіркий, як полин, як і перший хліб; а хліб, взятий з рук його, здавався чистим і був солодкий, як мед. Після цього чуда прославився Прохор всюди і, наситивши голодних, надав користь багатьом.

З другого підготовчого недільного дня в православних храмах під час полієлею починається спів псалма «На річках Вавилонських», нагадуючи про гріховний полон, від якого звільняє Господь.

Пропонуємо нашим читачам ознайомитись із фрагментами книги проф. І. М. Нікодімова «Спогад про Києво-Печерську Лавру», де у розділі «Лаврські богослужіння» докладно описуються лаврські дореволюційні традиції співу, зокрема хорове виконання знаменитого псалма.

«Лаврські богослужіння доставляли найбільшу релігійну та естетичну насолоду. Звершувалися вони за особливим чином в обстановці стародавнього монастиря в величних храмах. Чудовими були і звук лаврських дзвонів, що кличуть на молитву, і дивовижні, художні вбрання на духовенстві, і гігантські свічки, що таємниче висвітлювали старовинні склепіння, стародавні ікони, позолоту іконостасів і, нарешті, своєрідний чарівний спів лаврських хорів.<…>

Лаврський церковний спів добре відомий любителям духовної музики. Мелодії, які лежать в основі цих наспівів, налічують не одну сотню років. Вони створювалися поступово протягом усієї історії Лаври.

В день памяти святителя Феодосия, архиепископа Черниговского Наместник Киево-Печерской Лавры митрополит Вышгородский и Чернобыльский Павел совершил Божественную Литургию в домовом храме.

За богослужением возносились особые прошения о даровании мира и тишины в земле нашей украинской и избавлении от всякого врага и супостата, а также о благословении Божием для принимающих у себя тех, кто был вынужден оставить свои родные дома.

Святитель Феодосий родился в начале двадцатых годов XVII столетия, был дворянского происхождения. Образование получил в Киево-Братской коллегии при Киевском Богоявленском монастыре города Киева. По окончании обучения будущий святитель принял монашество в Киево-Печерской обители с именем Феодосий в честь преподобного Феодосия Печерского, был назначен архидиаконом Киево-Софийского собора, а затем стал наместником митрополичьего кафедрального дома, далее по благословению он поселяется в Крупицком монастыре Черниговской епархии, возле Батурина, который славился своим строгим уставом. Там он был рукоположен в сан иеромонаха. В 1662 году назначен игуменом Корсунского монастыря в Каневском районе Киевской епархии, а в 1664 году святителя назначили настоятелем Выдубицкого монастыря города Киева.

На 40-й день після Різдва Христового при принесенні Богонемовляти до храму для виконання приписаного старозавітного закону відбулася зустріч праведного старця Симеона зі Спасителем, який прийшов у світ не порушити закон або пророків, але виконати (див. Мф. 5:17).
На честь великого свята Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа в Києво-Печерській Лаврі було звершено урочисті богослужіння.

Всенічне бдіння напередодні ввечері (а в сам святковий день – Божественну Літургію) в храмі в ім’я прп. Агапіта Печерського у співслужінні священнослужителів Печерської обителі очолив керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній.

Після закінчення Літургії було проспівано славлення свята Стрітення Господнього в центрі храму.

Братська всенічна напередодні була звершена в Хрестовоздвиженському храмі. Ранню Літургію в храмі на честь ікони Пресвятої Богородиці «Всіх скорботних Радість» очолив блюститель Ближніх печер архімандрит Іоанн у співслужінні духовенства монастиря.

Перед початком богослужінь у храмах Лаври був традиційно звершений Чин освячення свічок.

У Святому Письмі Господь вказує нам, яким шляхом ми повинні йти до тихої пристані Царства Небесного. І ми знаємо, що кожному з нас потрібно буде дати відповідь за наше земне життя.

Дорогі брати і сестри, задумайтеся, чи є у нас що-небудь, крім наших гріхів? Наше життя – дар Божий, наше здоров’я – милість Божа, наше багатство – це велич Божа, яка нам дана, щоб ми послужили ближнім. Ми не маємо нічого свого. Але через найбільшу любов Отець Небесний створив людину і привів її в цей світ як царя творіння. Перш ніж ми побачимо Бога, ми побачимо ту людину, яку ми по життю не хотіли б бачити. Але Господь терпить і грішника, і праведника. Він дає нам можливість у кожній людині побачити свого брата, тому що ми єдинокровні, але розділені гріхом: хтось пішов Авелевим смиренним шляхом, а хтось Каїновим – гордим і людиноненависним. Ми не знаємо, скільки ще мине часу до Страшного суду, який буде благодатним для праведників і страшним для грішників. Але поки що в нас є можливість озирнутися навколо себе і розібратися в собі: на який бік стану я? Не потрібно обманюватися і думати, що хтось кудись нас поставить. Потрібно відповісти собі: чи виконую я Заповіді Господні, чи люблю ближнього, чи допомагаю тим, хто потребує моєї допомоги, чи жену від себе, щоб не паплюжили мене?

Кожен отримає воздаяння за прожите життя. Але ми не повинні забувати, що ми – Божі, ми – Христові, незважаючи на те, що взяті із землі. Але ж земля – це теж творіння Боже. Ми створені за образом Божим, а подобу, дорогі брати і сестри, повинні обробляти в собі самі. Ми подібні до Бога, Який прийшов у цей світ по плоті й творив діла милосердя: зцілював кульгавих, незрячих, воскрешав померлих… І ми нічим не применшені, бо з житій святих угодників Божих відомо, що вони також робили дива: зцілювали незрячих, воскрешали померлих, пророкували майбутнє, посилали дощ із неба… Господь посилає нам дива, щоб ми зміцнювалися у вірі та не позбулися Царства Небесного.

Страх визнати людську гріховність абсолютно чужий людинолюбству нашої Церкви. У Церкві, в сім’ї Бога Отця, об’єднуються люди, які, замість того, щоб засуджувати грішника, самі себе відчувають найбільшими грішниками, ще більш приниженими гріхами, ніж інші.

Давайте заглянемо в Житія святих. Угодники Божі просять Господа, щоб Він прийняв їх не як святих, а як грішників: «Прийми і мене як блудницю, як розбійника, як митаря, і як блудного». Вони не виправдовуються, не перераховують своїх доброчесностей і достоїнств, подібно до нас. Єдине, що вони показують, так це свої рани, і просять милості Божої. Святитель Андрій Критський виголошує у Великому каноні: «Не бысть в житии греха, ни деяния, ни злобы, еяже аз, Спасе, не согреших умом, и словом, и произволением, и предложением, и мыслию, и деянием согрешив, яко ин никтоже когда». Тобто: «У житті немає ні гріха, ні діяння, ні зла, в яких я не згрішив би, Спасителю, розумом, словом або наміром; я – як ніхто інший, згрішив і наміром, і думкою, і ділом».

Сповіді святих часто бувають приголомшливими. Преподобний Симеон Новий Богослов зізнається: «Послухайте всі: я став убивцею… На жаль мені, я став перелюбником у своєму серці і вчинив содомський гріх у своєму намірі та побажанні. Клятвопорушником, відступником і користолюбцем. Злодієм, брехуном, безсоромним, грабіжником – на жаль мені! Кривдником, братоненависником і дуже заздрісним. І сріблолюбцем, зухвалим і зробив одночасно всяке зло. Повірте мені, я правду кажу. Це не породження моєї фантазії або навіювання».

Святий Косма Етолійський сповідається: «Нехай пробачить вам Господь ваші гріхи, якщо їх у вас стільки, скільки у мене, а якщо ні, нехай збереже вас, щоб ви в них не впадали. Я зазнав певного обману, браття мої, і, коли був молодим, говорив: «Грішитиму, де можу і де є можливість, а коли постарію, у мене буде час для того, щоб творити добро і спастися». Тепер я постарів, а мої гріхи пустили коріння, і я не можу творити ніяке добро. Коли я почав навчати, мені прийшла думка: тут, де я мешкаю, прагну взяти гроші, тому що я був сріблолюбним і любив гроші та золоті монети».

Які б богослужбові тексти нашої Церкви ми не прочитали, скрізь виявимо, що писали їх для митарів, блудників, розбійників. Жоден із них не написаний для доброчесних і чистих людей.

З іншого боку, реальна гріховність – це не тільки зовнішня поведінка, а й внутрішня прихильність, і пристрасть до гріховного. Звичайно, часто зовнішні прояви стану людини не збігаються з внутрішнім негараздами і обманюють нас. Наприклад, у людини може бути рак, і вона на якійсь стадії нічого не відчуває, а інша від зубного болю відчуває нестерпні страждання. Але хворого зуба людина позбувається дуже легко, а в разі раку найчастіше буває смертельний наслідок.